Побоюючись, щоб його допомога бранцеві не виявилась фатальною для нього самого, Данкен поспішив одійти слідом за юрбою, що тепер приступала ближче до хатин, похнюплена й понура, як і кожен тлум, розчарований у своїх сподіваннях на криваве видовище. З цікавості чи, може, з якого людянішого почуття Данкен наблизився до незнайомця. Той стояв, рукою обхопивши стовпа, і дихав важко й натужно по такому виснажливому перегоні, але не подавав жодного знаку своїх переживань. На час він був під обороною прадавнього священного звичаю, аж поки плем'я на раді вирішить його долю. Однак з настроїв усіх довколишніх рішення це було ясне наперед.
Не мала такої лайки й образи мова гуронів, якої б розчарована жінота не кидала В лице чужинцеві, котрий уник їхніх рук. Воші кпили з його зусиль, казали йому, глузуючи, що ноги в нього вправніші за руки, що йому варто б мати крила, скоро він не тямкий з луком чи ножем. На все це бранець не відповідав і тільки своєю поставою виказував гордовиту зневагу. Ще більше розпалені з його незворушності та вдатності в бігові, жінки від слів перекинулись на малозрозумілий крик і закінчили гострим пронизливим вереском У цю хвилину та сама кмітуха, що ото завбачливо порозпалювала вогнища, пробилася крізь юрбу й зупинилась перед самим бранцем. Змарніла й зачухрана постать цієї старої недурно, либонь, скидалася на відьомську. Підкинувши злиденне лахміття, що покривало їй тіло, вона простягла вперед довгу кощисту руку й зневажливо затицяла пальцями в нього під носом, а тоді почала голосно мовою ленапів, як зрозумілішою для своєї жертви:
— Слухай сюди, делаваре! Твій народ — це бабське плем'я, і заступ більше личить вашим рукам, ніж рушниця. Жінки ваші оленів народжують, і якби серед вас уродився ведмідь, дика кішка чи змій, ви б сипонули навтіки. Дівчата гуронські пошиють тобі спідницю, а ми знайдемо тобі чоловіка.
Вибухом дикого сміху зустріли всі цю зливу образ. Ніжні й мелодійні голоси молодих жінок якось дивно бриніли на тлі скрипучого сміху ядучої старої відьми. Але бранець стояв, недосяжний до всіх цих знущань. Голову він усе тримав непорушно, паче не завважував нікого круг себе, хіба що коли гордовитим поглядом позирав на темні постаті вояків оддалік, німотних і похмурих спостерігачів цієї сцени.
Розлючена такою самовладою бранця, стара стала в зухвальну позу, взялася руки в боки і вибухнула потоком нових поклепів, що їх нашому мистецтву годі на папері й висловити. Однак марно вона роздималася — бо хоч серед свого плем'я і славилась вона неабиякою майстерністю клясти, цим разом їй вільно було аж до піни на устах доходити, а в бранця навіть і м'яз на тілі не здригався. Ця його байдужість почала доймати й інших глядачів. Один юнак, трохи ще не хлопчина, заходився до помочі старій карзі, розмахуючи томагавком перед жертвою та доточуючи свої порожні нахвалки до жіночих образ. У цю мить бранець обернувся лицем до світла і глянув униз, на недоростка, з виразом крайньої зневаги. Але зараз же він одхилився назад до стовпа і знову прибрав спокійної постави. Проте навіть цієї короткої хвильки вистачило Данкенові, щоб перейняти на собі твердий і проникливий Анкесів погляд.
Ошелешено затамувавши віддих при цьому трагічному відкритті, Гейворд мимоволі опустив очі, боячись у якийсь невідомий спосіб пошкодити й без того невеселій бранцевій долі. Однак безпосередніх підстав на таке побоювання не було. Саме в цей момент якийсь вояк почав продиратися крізь юрбу. Суворим жестом відсторонивши жінок та дітей, він узяв Анкеса за руку й повів до хатини, де проваджено наради племені. Туди й подалися всі ватаги та достойніші вояки, а занепокоєний Гейворд спромігся непомітно і собі теж втиснутись між них досередини.