— Збреши, що хвора. Живіт заболів, чи що. Або зуб. Ні, ліпше живіт. А то ще якусь таблетку дадуть.
Соломія так і зробила. Сказала керівникові їхньої делегації, що крутить у животі. А потім, опустивши очі, що в неї роз- стройство.
— Гаразд, — сказав керівник, обласний начальник сільського господарства. — Коли таке діло, лишайтеся в місті. Тут, на виставці, є медпункт. Сходіть туди. А потім вертайтеся в готель.
Соломія пішла було шукати той медпункт, та спинилася. Подумала, що й так недобре зробила, а типерка ще й дохтурові доведеться брехати. Ні, не піде. Скаже, що живіт раптово перестав боліти.
І не пішла. А Григорій повіз її в місто і там завів до якоїсь крамниці. Соломія як зайшла, то обімліла. Стико блискучих цяцьок разом вона николи не бачила. Матінко рідна! І персні, і якісь цяцьки фігуристі, і ланцюжки — і все золоте.
«Що він хоче?» — злякано подумала Соломія.
Григорій підвів неї до однієї з вітрин. Подивився і попросив продавця показати он той ланцюжок. Коли продавець — молодий чоловік з вусиками — подав, підвісив ланцюжок на пальця й сказав Соломії:
— Подобається?
— Подо.
— Тоді приміряй.
— Я?
— А хто ж?
— Грицю, не треба, — прошептала Соломія. — Де я його носитиму?
— На шиї, — сказав Григорій. — На твоїй найліпшій у світі шиї. Скинь пальто і розстебни блузку.
Він таки заставив Соломію приміряти ланцюжок, що складався з тонких золотих пластинок. Коли ж Соломія одягла, сам застебнув і сказав, що забороняє знімати. Підвів до дзеркала. Соломія глянула і завмерла од захвату. Це було дивно і. незрівнянно ліпше за всі пацьори. Але як і де вона те носитиме?
— Ти заслужила, — шепнув на вухо Григорій.
І Соломія здалася. То був шалений і щасливий день. Вони дивилися кіно і, як діти, ласували морозивом. Потім каталися на каруселі. Обоє сміялися, а потім, вийшовши з дитячого містечка, крадькома, мов юні закохані, поцілувалися за якимось розлогим деревом. Поцілунок був довгим і солодким.
Ввечері Соломія провела його на поїзд. Вже на пероні, як заніс речі, Григорій промовив:
— Я тобі не хотів казати, а то ще б подумала, що я хвалько.
— Ти жонатий?
— Ну, от іще за три рублі пісня з квасом-прибамбасом, — сказав Григорій. — Я вчуся заочно в сільгоспінституті на інженера- механіка.
— Я рада за тебе, — щиро сказала Соломія. — Чого ж не казав? Таким і похвалитися не гріх.
— Не казав, бо. Бо ще подумала б, що строю з себе великого вченого.
— Я тебе всяким люблю, — сказала Соломія. — І любитиму.
— А я тебе всякішою, — посміхнувся Григорій. — Тільки я не те хотів сказати. У мене взимку, десь у січні, сесія буде в інституті. Тут від Києва недалеко, у Білій Церкві. То я тобі дам знати, коли. Напишу чи подзвоню. Приїдеш?
— Приїду, — щасливо видихнула Соломія.
— От і чудненько, — сказав він. — Тоді й зустрінемось, і все обговоримо.
— Пасажири, займіть місця у вагонах, — оголосила провідниця.
Григорій поцілував Соломію.
Соломія поцілувала Григорія.
Він стрибнув на приступку, уже коли поїзд рушив. Соломія довго махала рукою.
5
У готелі Степанида повідомила, що неї викликає керівник делегації.
— Піду завтра, — відмахнулася Соломія.
— Як вам не соромно, — суворо сказала Степанида. — Ви ж не просто ланкова. Така честь, а ви. Віктор Петрович був сам не свій, коли дізнався, що ви навіть не були у медпункті.
«Мені не соромно, бо я щаслива», — подумала Соломія.
З тим і заснула. Десь чахкав поїзд на Херсон, щось бурмотіла Степанида на сусідньому ліжкові.
Нотація, котру вислухала наступного ранку в останній день їхнього перебування у Києві, була єдиною прикрістю Соломії- ного перебування в столиці. Втім, начальник сільгоспуправління
вичитував якось в’яло. Настрій у нього був чудовий, два дні тому він провів переговори про можливе переведення до Києва, у міністерство. Вчора під час поїздки добре хильнув та ще й коньячку, виставленого йому персонально районним першим секретарем. Вночі після повернення його гарно обслужила працівниця їхнього управління, котру під виглядом зоотехнічки він включив до списку делегації. До того ж, вранці йому зателефонували, що справа з переведенням майже вирішена, то нащо дуже вже сварити якусь там ланкову з поліського району та робити собі чепе в делегації? Ну, теж десь гульнула молодичка, казали, з якимось механізатором зі східної області. Ще, дивись, зав’яжеться соц- змагання й обмін досвідом, посміхнувся начальник управління.