Але Георг не спитав цього вголос, немов підкоряючись бажанню незнайомого. Чоловік, що сидів за кермом, ні разу не глянув на Георга, наче його й не було в машині.
Незнайомий умостився боком на сидінні, якнайдалі від Георга, немов Георг міг стати дійсністю лише тоді, коли він торкнеться його.
Вони минули й Східний парк. Георг подумав: «Зараз пастка може захлопнутись у першу-ліпшу хвилину. — І зразу ж: — Ні, людина, що хоче піймати когось у пастку, поводиться інакше, такі люди завжди бувають люб’язні, вкрадливі, намагаються обплутати тебе. Якби на місці незнайомого був Пельцер, він, мабуть, поводився б так само. А якщо це пастка, тоді…» Вони в’їхали у Рідервальдське селище. Зупинилися на тихій вулиці біля маленького кремового будиночка. Незнайомий вийшов з машини. Він навіть зараз не глянув на Георга. Він тільки злегка повів плечем, щоб Георг виліз з машини, зайшов у передпокій, а потім у кімнату.
Перше, що Георг відчув, був сильний запах гвоздики.
У півтемряві на столі білів великий букет. Кімната була низька, але простора, і лампа, що стояла в кутку, освітлювала тільки її невелику частину. З кутка вийшов хтось у блакитному халаті — чи то хлопчик, чи то дівчинка, чи то доросла жінка — господиня будинку. Вона зустріла їх не дуже привітно, з таким виразом, наче їй перешкодили читати книжку, яку вона кинула на стілець.
— Це мій шкільний товариш, він тут ненадовго, я його привіз з собою. Він може сьогодні у нас переночувати?
— Звичайно, — байдуже відповіла жінка.
Георг подав їй руку. Вони швидко глянули одне на одного. Чоловік стояв нерухомо і дивився на них, наче його гість тільки тепер став чимось реальним. Жінка спитала:
— Ви, може, хочете спершу піти до своєї кімнати?
Георг глянув на чоловіка, той злегка кивнув. Може, він уперше подивився на Георга крізь свої окуляри. Жінка пішла вперед.
Тільки-но Георг відчув себе хоч трошечки у безпеці — ні, це ще не безпека, це тільки надія на безпеку, — як йому одразу ж сподобалася і барвиста доріжка на сходах, і біла фарба на стінах, і струнка постать жінки, і її коротко підстрижене гладеньке волосся.
Просто дивно, що він може лишитися сам у кімнаті й думати! Коли жінка вийшла, Георг замкнув двері. Він відкрутив крани, понюхав мило, випив трохи води. Його обличчя у дзеркалі здалося йому таким чужим, що він більше не дивився на нього.
Приблизно в цей час Фідлер зайшов у квартиру свого тестя, де він з дружиною займав одну кімнату. Якби він жив окремо, то, мабуть, узяв би Гайслера до себе. А так він подумав про доктора Кресса. Кресс колись працював у Покорні, а потім у Казелла. Фідлер познайомився з ним на вечірніх робітничих курсах, де Кресс викладав хімію.
Вони часто бачились, і згодом уже Кресс учився в свого учня. Кресс був несмілива людина, проте в тридцять третьому році мужньо відстоював те, що вважав за правильне.
Але потім він якось сказав Фідлерові:
— Дорогий Фідлере, не приходь більше до мене із підписними листами і забороненими газетами, я не хочу ризикувати життям заради якоїсь брошури. Але коли ц тебе буде щось серйозне, тоді приходь.
І три години тому Фідлер нагадав Крессові про ту розмову. «Нарешті», — подумала пані Фідлер, коли почула кроки чоловіка на сходах; хоч вона дуже не любила чекати, але гордість не дозволяла їй іти у кухню до всіх інших.
Колись вони вечеряли всі разом, потім почалися різні непорозуміння, і було вирішено: нехай молодята сидять увечері вдвох. Тепер Фідлери, звичайно, вже не молодята, вони понад шість років як одружені. Але з Фідлерами сталось те, що сталося з багатьма людьми у Третьому райху. Не тільки все їхнє життя і взаємини стали якимись непевними й неповноцінними, у них немов ослабло почуття часу. Їм здавалось, що все це ось-ось зміниться, і вони страшенно дивувались, коли минав іще один рік.
Спочатку Фідлери не хотіли дітей, бо були безробітні, крім того, вони вважали, що на них чекають куди поважніші завдання. Вони вважали тоді, що мають бути вільні й незалежні, щоб бути готовими піти на вулицю боронити волю, коли їх покличуть. Вони ще дуже молоді і ще довго будуть молодими; їм здавалося, що все це немов ранок і вечір одного дня, сповненого світлих надій. За часів Третього райху вони не хотіли дітей, бо їх одягнули б у коричневі сорочки і зробили б з них солдатів.