Але шпалерник не бачив, що з кав’ярні біля крамниці зразу ж вискочив верткий молодий чоловік з вусиками і легенько штовхнув ліктем чоловіка у фетровому капелюсі. Їхні погляди зустрілись у шибці вітрини. Наче рибалки, що дивляться в одне й те саме місце, чи не клюне часом та сама рибина, обидва побачили у дзеркальному шклі протилежний бік вулиці, під’їзд будинку, де жив шпалерник, і його самого. «Ти хочеш, щоб я занапастив мою родину, — думав Меттенгаймер, — але цього не буде!» Він раптом заспокоївся і почав побиратися сходами. Чоловік у фетровому капелюсі ввійшов у кав’ярню й сів біля вікна. А молодий чоловік з вусиками, швидкою й трохи нерівною ходою, легко наздогнав Еллі і подумав про себе, що ноги і стегна цієї молодої жінки зроблять трохи приємнішим його нудне завдання.
В їдальні Меттенгаймер спіткнувся об онука, який щось майстрував на підлозі. Еллі залишила хлопчика на ніч. Чому це? Дружина мовчки знизала плечима. По її обличчю було видно, що в неї багато такого на серці, що їй хотілося б висловити. Але чоловік ні про що її не спитав. Іншим разом Меттенгаймер зрадів би хлопчикові, але зараз він пробурчав:
— Хіба в неї нема своєї кімнати?
Малий схопив діда за вказівний палець і розсміявся.
Але Меттенгаймерові було не до сміху. Він відсторонив хлопчика. Він згадав кожне слово, почуте ним сьогодні вранці на допиті. Тепер йому вже не здавалося, що то був сон. На серці лежав важкий тягар. Він підійшов до вікна.
У парфюмерній крамниці опустили жалюзі. Та Меттенгаймер не старався себе обдурити. Він знав, що одна з тих неясних тіней за вікном кав’ярні невідступно стежить за його квартирою. Дружина покликала його їсти. За столом вона сказала те, що говорила щовечора:
— Коли вже, нарешті, і в нас будуть нові шпалери!
Тим часом Франц, повертаючись з роботи, зійшов з велосипеда недалеко від Ганзаштрасе. Він рішуче штовхав велосипед, міркуючи над тим, чи не зайти йому справді до якоїсь крамниці й розпитати про Меттенгаймерів.
Тут сталося саме те, чого він сподівався, а можливо, водночас і побоювався: він випадково зустрів Еллі. Франц міцніше стиснув ручку велосипеда. Еллі, глибоко замислена, його не бачила. Вона анітрохи не змінилася. В її спокійних рухах завжди відчувалась якась тиха печаль, навіть тоді, коли для цього не було жодної причини. На ній були ті самі сережки. Франц зрадів. Вони пасували до її густого каштанового волосся і дуже подобались йому.
Якби Франц умів знаходити слова для своїх почуттів, він сказав би, що сьогоднішня Еллі ще більше є сама собою, ніж та, яку він зберігав у своїй пам’яті. Як йому було боляче, що вона пройшла мимо, хоч вона не бачила його, та й не повинна була бачити. Як і тоді, коли він уперше зустрів її на пошті, йому дуже схотілось схопити її в обійми і поцілувати в губи. «І чому не повинно належати мені те, що для мене призначене?» — подумав він. Франц забув, що він непоказний чоловік, із звичайним, млявим і невиразним обличчям, що він бідний і незграбний. Франц пропустив повз себе Еллі, а також молодого чоловіка з вусиками, і йому навіть і на думку не спало, що той має якесь відношення до Еллі.
Франц повернув велосипед і їхав слідом за нею хвилин із десять, поки Еллі не увійшла в дім, де наймала кімнату й жила з сином.
Він уважно оглянув — будинок, що проковтнув Еллі, потім подивився навколо. Навпроти була кондитерська. Він зайшов і сів.
У кондитерській був лише один відвідувач — отой верткий молодий чоловік з вусиками. Він сидів біля вікна й поглядав на вулицю. Франц і тепер не звернув на нього уваги. У нього вистачило здорового глузду, щоб не кинутися за Еллі в дім. Але ж до вечора ще далеко. Можливо, Еллі знову вийде. У всякому разі, він вирішив посидіти тут і зачекати.
Тим часом Еллі у своїй кімнаті нагорі переодягнулася, зачесалась і взагалі зробила все, що, на її думку, треба було зробити, якщо гість, якого вона сподівалася, прийде повечеряти з нею, а можливо, — Еллі не відмовлялась і від такої думки, — залишиться до ранку. Потім вона наділа на своє святкове плаття фартух і пішла у кухню до господині, приготувала й посолила два шніцелі, поклала на сковорідку смалець і цибулю, щоб поставити все це на вогонь, як тільки задзеленчить дзвоник.