Мабуть, він у глибині душі відчуває, що такі підрахунки просто непристойні. Зрештою, хтось дає Еллі добру пораду, і на цей раз усе кінчається щасливо. Вони навіть можуть дозволити собі записатися на прогулянку пароплавом; старшу дитину на цей час візьме до себе мати Еллі, а маленьку — її сестра. Ця сестра навчатиме малюка робити ручкою «хайль Гітлер». Личко в Еллі і досі свіже й гарненьке. Протягом дня Франц думає: «Може, вона хоч сьогодні почастує мене чимось смачним, так мені вже набридла ця бурда».
Якось ранком Франц приходить на завод і бачить, що замість Оклецька пилюку вимітає якийсь незнайомий хлопець.
— А де ж Оклецьок? — запитує Франц.
— Його заарештовано, — відповідає хтось.
— Оклецька заарештовано? А за що саме?
— За поширювання чуток, — відповідає один з штампувальників.
— Що ж це за чутки? — питає Франц.
— Про Вестгофен. У понеділок звідти втекло кілька в’язнів.
— Що? З Вестгофена? — дивується Франц, — Хіба там є хоч одна жива душа?
Тепер озивається другий штампувальник, спокійний, сухий чоловік з сонним обличчям, на якого Франц ніколи не звертає особливої уваги.
— А ти думав, що там усі гинуть?
Франц здригається і починає белькотати:
— Ні, ні… Я думав, що всіх уже відпустили…
Штампувальник криво посміхається і відходить від нього. «Якби мені тільки не треба було сьогодні поспішати ввечері додому, — думає Франц, — щоб можна було хоч один раз поговорити по щирості з такою людиною, як цей штампувальник». Раптом Франц згадує: цього штампувальника він знав колись. Він зустрічався з ним у минулому, він його знав давно, ще до того, як познайомився з Еллі, до…
Франца пересмикнуло, він справді зіпсував деталь.
Але ж навіщо зганяти свою злість на цьому хлопцеві, на Горішку, якого всі робітники хвалять, що він за три дні навчився так само вправно вимітати пилюку з-під рук, як Оклецьок, що виконував цю роботу цілий рік.
Стоячи на майданчику третього номера трамвая, Георг думав: «Чи не краще піти пішки? Далекими околицями?»
Може, він уже привернув до себе увагу? «Ніколи не суши собі голови тим, чого ти не зробив, — радив йому Валлау. — Це марна трата сил. Не кидайся в різні боки, но гарячкуй. Тримайся спокійно, впевнено».
Але яка користь від порад, які тобі самому не допомогли? І Георг перестав дослухатися голосу Валлау. Раніше він завжди міг оживити його звучання, а зараз раптом усе змовкло. І гуркіт цілого міста не міг заглушити цієї тиші. Трамвай круто повернув, виїжджаючи з міста. Нараз Георгові здалося неймовірним, що він їде тут, живий і здоровий серед білого дня. Це суперечило всякій логіці і здоровому глуздові. Або то був зовсім не він, або… Несподівано крижаний вітер різонув його по скронях, наче третій номер в’їхав в іншу зону. За ним уже напевно давно стежать. Чому це він зустрів саме Фіольграбе? «Може, Фюльграбе виконував їхній наказ? Погляд Фюльграбе, його жести, те, що він надумав зробити, — так поводиться тільки або божевільний, або людина, що виконує наказ гестапо. Чому ж мене зразу не схопили? Дуже просто — хочуть почекати, подивитися, куди я піду, побачити, хто мене прийме».
І Георг почав придивлятися до пасажирів: хто ж його переслідувач? Отой чоловік з борідкою, в окулярах, схожий на вчителя? Хлопець у синій куртці монтера? Дідок, що везе старанно запаковане деревце, мабуть, для свого садочка?