Раптом голосний крик:
– Дивіться! Метеор!
– Де?
– Так, так! Он ще!
– Ні, це не метеор! Вони на одному місці.
– Скільки їх?! Дивіться!
До Голови Кола підійшов Ван. Обличчя йому сяяло нестримною радістю.
– Ні, це не метеор. Ви знаєте це, правда, шановний члене?
Той гостро обернувся до Вана, але мовчки знову перевів очі до неба, де зростала щохвилі нова велетенська зоря.
– Бачите, земляни, – кричав далі Ван, обертаючись до юрби, – бачите – запалало Нове Сонце! Наші ракети досягли мети й могутнім ударом, розклавши атоми Місяця, вони збудили його до життя!
В темному небі палало близьке і яскраве жадане Нове Сонце. Відступив далеко Чумацький Шлях, загасли зірки, злякавшись сліпучого проміння. Земляни стояли, немов зачаровані, не маючи сили сказати й слова. Здивовані, оглядали вони знайомі обличчя, такі чужі в цьому новому, незнаному світлі. Великі очі мружилися й не могли добре вгледіти, що робилося навколо.
Потім хтось тихо сказав:
– А он, бачите, старе Сонце.
– Тепер воно буде нам за Місяць, а Місяць за Сонце!
– Чудово!
Дійсно старе Сонце, відбиваючи блиск яскравого Місяця, само запалилося тьмяним жовтавим світлом. Воно стало Землі за Місяць.
Ті, що були коло ракет, мали натиснути підойми, і мільйон землян покинув би сонячну переможну Землю.
– Ні, цього не повинно бути! Врятуймо їх! – кричали навколо, і підойми лишилися непорушні.
Захоплені своєю радістю, ніхто не помітив, як одна ракета все ж знялася з землі й темним птахом зникла в повітрі. Незвиклі до яскравого світла очі ледве впізнали в ній ракету Кола. Члени його в глибокій безнадії кидали Землю, йдучи в невідомі простори, бо світло Нового Сонця було для них гірше за смерть – в ньому була їхня повна поразка.
Кінець
Примітки
Науково-фантастичне оповідання Тетяни та Єлизавети Кардиналовських «Сонця!» було надруковане у часописі «Знання», у №№ 10, 11, 12, 13-14 за 1926 рік. Тут твір представлено за тією публікацією. Збережено тогочасний правопис, котрий дещо відрізняється від сучасного.
Ілюстрації до твору намалював відомий радянський художник Абрам Львович Старчевський (1897-1969).
В якості епіграфів використано цитати з поетичної збірки Павла Тичини «Сонячні кларнети».
Журнал «Знання» (роки видання 1923-35) виходив у Харкові, крім двох останніх років, коли його редакцію було переведено до Києва.
Цей забутий текст сестер Кардиналовських був віднайдений і повернений читачу бібліографом української фантастики В’ячеславом Нестецьким 2016 року.
Аерофотелі – тобто летючі крісла.
Згукоссавець – тобто поглинач звуку.
... in Ihren Bunde den dritten. – ... третиною вашої спільноти (нім.). Цитата з балади «Порука» Йоганна-Фрідріха Шиллера.