Выбрать главу

Літературознавці багатьох країн намагаються розгадати, кому присвятив Шекспір перші 126 сонетів, хто така «чорнява леді». Однак читач уже майже чотириста років дивується з проникливості Шекспіра, який так змалював красу, доброту, моральну силу правди, що вони неодмінно актуальні за всіх часів.

Нарешті, вже бувши послом України в Польщі, я завершив переклад сонетарію Янки Купали, великого провісника білоруської свободи. Від його сонетів віє чимось рідним для нас, українців. Янка Купала писав 1918 р.:

Господарюєм так і дома, й за домами, Ждучи даремно втіх, подібні до трави, Що жде в спекотний день роси — іди злови!.. Хліб в горлі нам стає і душить, мов зубами, Волання: доки ж ми ще будемо рабами Варшави панської і царської Москви?

Так усе моє життя формувалася ця книжка, де окремими розділами йдуть мої власні, а за ними — також не чужі, а пересотворені мною, отож певною мірою теж мої сонети, писані багатьма мовами, об'єднані загальнолюдськими боліннями й тривогами.

З усіх слов'янських мов, а також з англійської, іспанської, німецької я перекладав їх самостійно, а з інших мов — за допомогою підрядників, часом звертаючись і до перекладів тих творів іншими, доступними мені мовами. Моїм провідником у французьких і деяких іспанських текстах був Михайло Москаленко. Суворим критиком під час моєї роботи над книжкою сонетів Шекспіра була Марія Габлевич. За редакцією Світлани Жолоб виходили мої оригінальні та перекладні сонети, у тому числі й антологія «Світовий сонет». Я вдячний цим людям за почуття відповідальності перед оригіналом, яке я здобував разом із ними.

Про сонетарії Шекспіра, Бодлера, Гвєздослава, Янки Купали, про твори інших поетів, подані в цій книжці, скажу словами зі своєї передмови до «Світового сонета»: «Це сама вічність людського духу постає перед нами зі скаргами й внутрішніми боріннями своїми, з неподоланною жагою знищити рабство й ненависть, гармонізувати почуттям любові власну суперечливу природу і всю затиснуту екстремами безмірність світову».

Дмитро Павличко

21.III.2004

Дмитро Павличко

СОНЕТИ

ЛЬВІВСЬКІ СОНЕТИ

1
Не бійсь нічого, доки я з тобою, Іди і правду людям говори! Не жди ніколи слушної пори — Твоя мовчанка може стать ганьбою!
Усе, що я тобі даю, бери І певен будь — твій дух не вб'ють злобою, Мене ніхто не пом'янув клятьбою, Хоч я водила в тюрми й на костри.
Лиш забували боягузи кволі, Що в сто раз гірший від вогню мій гнів, Що мій проклін — страшніший від неволі.
Я — мати всіх, що згибли за свободу, Я маю тисячі живих синів, Я єсть Любов до рідного народу.

1955

2
Коли помер кривавий Торквемада, Пішли по всій Іспанії ченці, Зодягнені в лахміття, як старці, Підступні пастухи людського стада.
О, як боялися святі отці, Чи не схитнеться їх могутня влада! Душа єретика тій смерті рада — Чи не майне де усміх на лиці?
Вони самі усім розповідали, Що інквізитора уже нема. А люди, слухаючи їх, ридали…
Не усміхались навіть крадькома; Напевно, дуже добре пам'ятали, Що здох тиран, але стоїть тюрма!

1955

3
БЮРОКРАТОВІ В АЛЬБОМ
Напам'ять, наче піп Святе Письмо, І Леніна, і Маркса він цитує. В промовах, мов актор, себе тренує Перед холодним і німим трюмо.
Не оре, не кує і не будує, Лише гукає: «В комунізм йдемо!» Даремно в гості ми його ждемо, Хоч з наших мозолів він гараздує.
Такий на секретарку не лиша Своїх тихеньких телефонів — де там! — В них деренчить уся його душа.
Не стійте в нього там, під кабінетом, Бо кожен з вас, напевно, поспіша Дзвонить зерном, залізом і сонетом!