Выбрать главу
Хтось небеса ножами проріза — Стуляються на небі рани вмить. Я чую: в мене на щоці тремтить Краплина дощова, немов сльоза.
— Тікай! — кричать з колиби вівчарі, А я стояти буду надворі, Обидва з громом небо сколихнем.
Вдихну я в груди пломінь блискавиць, — Щоб перед ворогом не впасти ниць, Щоб дихати в його лице вогнем!

1957

19
Як налетять рої дошкульних мух, Тікають геть корови з полонини, Ховаються в густих кущах ліщини, Та в лісі не загубить їх пастух:
Він слухає з убогої хижчини, Як ті дзвінки видзвонюють навкруг, Що розголошують найменший рух Його несупокійної маржини.
Людей пильнує правда, а брехня В темник жене, у нетрі непролазні, Де човгаються в тьмі отруйні плазні.
Назад! Назад! До сонця — навмання! Дай знати духу рятівного діла, Що твоя совість ще не заніміла!

1957

20
Ти сам для себе слідчий, і суддя, І прокурор, що кари вимагає, І хитрий адвокат, що захищає Промовами про злигодні життя…
Пощади ненастанно він благає Від імені людського співчуття, За злочин обіцяє каяття — І знову суд усе тобі прощає.
Ненавидиш те прощення своє, Але з душі прогнати адвоката Відваги й сили в тебе не стає.
І серце він обсотує твоє, Неначе та гадюка сороката, І кров за послугу із тебе п'є!

1957

21
Безжурні, до нестями балакучі, У затишку чекаєте собі, Що ось ростимуть груші на вербі І молоком проллються білі тучі!
Але не ви, бездумні і слабі, Підкорите енергії могучі. Крилата мисль і мозолі пекучі Єднатись будуть і в новій добі.
Я вірю, що будущина щаслива Одмінить лож, та не одмінить жнива, І литиметься завжди піт з чола,
Не стануть святами ніколи будні, Хоч як би там не мудрували трутні, Трудитись має кожен, як бджола!

1957

22
Багато їх було, і всі — богове: Дажбог, Стрибог, Перун і Симаргла. Та їхня сила, слава і хвала Розвіялись, як пригорща полови.
Дніпровська хвиля в море понесла Поганське ідолля страшноголове. Його змінив розп'ятий син Єгови — Філософ із юдейського села.
Та в світі не змінилося нічого: Купались далі в золоті князі, А закупи і смерди, як до того,
В землі греблись, мов кури у грязі… О невсипуща муко і тривого, Народжена для мене на Русі!

1956

23
ЗАМОК НАД ХУСТОМ
Той замок — подвиг давньої людини: Там кості будівник поклав свої, Який на гору, наче кінь в шлеї, Каміння тяг з тисянської долини.
На тім камінні — сірі лишаї, Уламки стін у зарослях ожини. В колишніх залах княжої дружини — Нора лисича, кублище змії.
А я в серпневі дні передосінні Ходив по занехаяній руїні І думав про хатини вівчарів.
Не замки, а вони на світі вічні, Їх символ — труд, а не мечі двосічні, І завжди в них вогонь життя горів.

1958

24
Поезія — це мова молодих. О незвичайна, чародійна мово, Хоч пронеслася молодість громово, В моєму серці голос твій не стих.
Лицем я чую твій палючий дих, Ховаюся в твоє гаряче слово, Хай там зима мурує мармурово Студений мур на белебнях рудих.
Хоч є такі, що з першого морозу, Як забринить на скронях сивина, Готові швидко перейти на прозу…
Я ж буду пити келихи вина — Твої цілунки під кущами бозу, Де сніг цвіте і спить озимина.

1958

25
І я в Ірпінь приїхав, де поети Живуть і вірші ненастанно тчуть, Серця співають, і слова течуть, І дзвонять рим сріберних переплети.