Крізь провал у даху акса потрапила на верхній майданчик довжелезних гвинтових сходів, якими й почала спускатися, стиха насвистуючи щось немелодійне.
Гном’яча лупа мерехтіла скрізь. Вона вкривала всі поверхні хутряним килимом, по якому раз у раз пробігали яскраво-червоні хвилі холодного світіння. Здавалося, що там протікає якесь приховане життя: по килиму рухалися тіні, що їх нібито кидали крихітні створіння, які в ньому жили. Аксі ввижалося, що до неї долинає дуже тихий гул.
Так нікого й не зустріла вона тут. Згодом вийшла з будівлі крізь пролом у стіні. Вулиця, яка постала перед Пронозою, була темна й порожня. Поки що на Куксиному шляху траплялися самі провалля, ями, купи сміття та ще якісь покручені металеві конструкції незрозумілого призначення.
Вона йшла, оточена хмарою червоного світіння, й чула тільки тихі звуки, що їх видавали дивні мешканці гном’ячої лупи.
Далі їй почало здаватися, що попереду хтось пищить.
Кукса придивилася пильніше. За купою кам’яних уламків щось ворухнулося, а згодом з’явились пацюки.
Проноза кинулася до найближчого високого стовпа, видерлась майже на самий його вершечок і звідтіля почала спостерігати за метушнею тварин.
Вони виявилися якимись неправильними: по-перше, завеликими, як на звичайних гризунів, а по-друге, зі смарагдовими очима, які дивно світилися. Безперервний потік пацюків заповнив цілу вулицю, деякі, найпрудкіші, обгонили решту, стрибали на стіни та пробігали по них якусь відстань, а потім зіслизали назад. Писк стояв неймовірний.
Кукса підвела голову, розглядаючи сталеву трубу-коридор, що тяглася над вулицею. Теоретично вона могла б залізти туди й продовжити шлях уже зовнішньою поверхнею труби, та Проноза вирішила, що невдовзі й без того зможе рушити далі. Чомусь зненацька пригадалося: пацюки втікають із корабля, що має втонути. Цікаво, звідки тут міг би взятися корабель?
За якусь хвилину, коли вже останні пацюки зникли з-перед очей, акса сплигнула й рушила далі, відчуваючи, що до гострого духу гном’ячої лупи додався тепер ще й бридкий запах гризунів.
Ще за якийсь час відлуння її кроків стало гучніше й дивно протяжне. Будівлі розступилися, вулиця скінчилась високим отвором, початком тунелю, прорубаного в товщі кам’яної стіни. Труба-коридор втягувалася туди.
Кукса увійшла всередину й побачила, що тут стеля стала нижчою. Крокуючи рівно та впевнено, дівчина за п’ять хвилин перетнула тунель і опинилася з іншого боку. Акса зрозуміла, що майже прийшла.
Труба-коридор тут також закінчувалась, від неї до землі звисала мотузяна драбина. Перед Куксою височів Чортів Наперсток — і нічого більш дивного за цю штукенцію вона в своєму житті не бачила. У мертвій підземній тиші чулося лише сопіння двох охоронців Наперстка.
У Кукси було замало досвіду спілкування з усілякими не схожими на людей створіннями, та вона вирішила, що впорається й без досвіду.
Ця парочка, на її погляд, належала до особливо капосних різновидів — дризгів та сельгубів. Один зі старих аксів розповідав на уроці історії, про те, що держави під назвою Панторе й Кульку, які знаходяться далі на південь і мають дуже спекотний клімат, є головними поставниками дурнуватих найманців, ладних за сущі копійки виконувати яку завгодно брудну роботу.
Вигляд охоронців міг і на дорослого нагнати поторочу, та Пронозу їхня зовнішність зовсім не хвилювала.
Вона рішуче рушила вперед, і далі розглядаючи громаддя Наперстка. Для опису цієї споруди Куксі забракло б слів, вона вже знала, що пізніше, згадуючи про неї, зможе сказати лише те, що Наперсток — це щось велике й незрозуміле.
Сельгуб трохи підняв на лоба широкополого солом’яного бриля, проревів:
— Куди?.. — й пазуристою лапою в лусці дістав наваху.
Кукса Пляма не відповіла — саме витягала з волосся шпильку.
— Далеко ще? — буркотливо допитувався Сокольник, широко крокуючи трохи позаду за Мармадуком, який дрібно перебирав ніжками, та періодично відмахуючись від прозорих клаптів туману, що їх полишав за собою чаклун. — Чому ми не подолали всього шляху поверхнею?
— Трястися в кареті — це недобре, — відповідав чаклун. — Іти гладенькою, гарною, залізною трубою — це приємно, приємно…
— Ото вже недорозвинене створіння! — зауважив граф, оглядаючи сріблясті плити стін. — Звідкіля, до речі, взявся коридор?
— Це — рукав, протягнутий від Наперстка, — відгукнувся чаклун. — Колись він був суцільний, та через недавній землетрус незначна частина побіля Наперстка провалилася. Там доведеться спускатися та йти по землі.