Туп… туп… туп… — чулося дедалі тихіше. Майже вся шеренга ввійшла в стіну. Останній кіт, найменший, завбільшки як мізинець, зробив крок — і теж зник. М’який звук кроків стих, запала тиша.
— Гха… — пролунало над головою.
Каштелян висів на крокві під стелею. Передні лапи звішувалися з одного боку, задні — з іншого; він ледь погойдувався, сумно дивлячись униз. В очах його стояли сльози.
— Коти… — прошепотів магопес. — Коти, га? Ви розумієте, що це значить? Гагро, зніми мене!
Ельф і Грюон підвелися. Гебвін на колінах наблизився до книжки й сторожко схилився над нею. Поки Гаргантюа знімав Каштеляна та висмикував зі стіни списа, Гебвін устиг розгледіти сторінку, на якій було розгорнуто Зубастика. Літери незнайомої мови та малюнок — печера, вся заросла волохатими стовпами, озерце, будиночок на березі… Геб обережно перегорнув сторінку. Далі — зображення кімнати, де вони були зараз, столу та яскравої жовтогарячої книги на ньому. «Solos magnus Zubastus» — прочитав він напис над малюнком, а потім, примружився й розібрав слова під ним: «Zubastus vita est».
Літери ледь помітно пульсували жовтогарячим світлом, таким, як і міхур, що здувся над книгою хвилину тому. Геб подумав, що вона хвора. Сторінки сухі та холодні, на обкладинці глибокі зморшки… Начебто книжка вмирала — хоча, звичайно, це було неможливо. Гебвіну схотілося перегорнути наступну сторінку й побачити інші малюнки, він навіть простяг до Зубастика руку, але останньої миті передумав і закрив його.
Розділ 16
Чорний погляд
Вони подолали кілька печер, і тоді почули цей звук. Спочатку — просто тихий гул, що поступово зміцнів і перетворився на рокіт.
Каштелян із пристебнутим до спини Зубастиком ішов попереду, решта рухалися слідом. Геб постійно відставав.
— Каштеляне, ти сказав, ми в пустелі, але й не в пустелі?
— Та скільки можна запитувати? — відгукнувся пес.
— Навколо пісок? А розміри не мають значення?
— Відчепися, Геббі, ти так справді зрештою схибнешся.
— Я зрозумів! — закричав Геб. — Для мага розміри не мають значення!
Тепер низький рокіт пронизував усю срібну товщу. Мандрівники потрапили в похилий коридор. Угорі можна було розгледіти круглий отвір виходу, коридор тремтів, і світла пляма розпливалася.
— Ми в піщині, — проголосив Геб.
Магопес дістався до кінця коридору, коли інші були ще на середині шляху. Клишаве створіння промайнуло в розпливчастому світлі й зникло. Долинув приглушений голос:
— У якій піщині?
— Мені треба було здогадатися раніше. Це світ у зернятку піску, — пояснив Геб.
— Зачекай на Гагру! — розмахуючи списом, витягнутим зі стіни в червоному будиночку, ельф пірнув слідом за магопсом.
Блюмкін, а за ним і Геб перетнули коридор і опинилися у великій печері, найбільший із усіх печер, які Гебвін бачив тут, освітленої не вогнем смолоскипів чи мерехтінням сталактитів, а денним світлом.
Печера нагадувала капелюшок гриба: стеля-купол починалася просто з підлоги. По колу тягнувся ряд отворів, за якими виднілося небо.
Крізь отвори досередини раз у раз влітали хмари магії.
Вона пронизувала всю печеру, насичувала дзвінке від магічної напруги повітря. Клубки золотавих ниток плавали над підлогою.
У центрі зали стояла Машина.
Геб не відразу зрозумів, для чого вона, але з першого погляду розгледів у ній щось страхітливе, навіть смертельне. Потім він так і не зміг відновити в пам’яті всі деталі зовнішнього вигляду Машини. Маніпулятори підтягували хмари магії, вигнуті трубки з хлюпанням всмоктували золотаві нитки. Величезні рипучі шестірні, запалені печі, струмені густої пари, рухливі конвеєри…
Машина здавалася живою. Коли мандрівники ввалилися в печеру, вона насупила димові брови, похмуро зблиснула розжареними очима печей, вискалила зуби-шестірні.
І загула, забурчала так, що вся печера почала дрібно тремтіти.
Відразу стало зрозуміло, що основний пристрій, серце Машини, — прес. Він займав центральне місце в конструкції, всі інші механізми працювали для того, щоб він міг періодично скорочуватися, спресовуючи магію в кубики магрилу, які палали золотавим полум’ям.
Гірко голосячи, Каштелян побіг навколо Машини й зник за нею. Геб рушив слідом, поклав долоню на руків’я жезла. Із пресу магрилові брикети потрапляли на похилий конвеєр і зникали у вузькому отворі в стелі печери.
Коли Гебвін проходив повз піч, з неї вирвався клуб вогню, і він відскочив. Волосся на голові затріщало від спеки. Все навколо тремтіло так, що обриси предметів стали розпливчастими, немов у музеї на великій картині, коли її розглядаєш із дуже близької відстані.