— А хто вони взагалі такі? — Бобрику припали до вподоби Куксині розповіді, й він чекав нових.
— А ось дістанемося туди, сам побачиш.
— Молоко скінчилося! — раптом занепокоївся Бобрик. — Я, розумієш, страшенно молоко люблю. А попити мені його вдається рідко. Давай ще замовимо…
— Краще не треба, — намагалася стримати ненажеру акса. — Годі на сьогодні.
— То ти така жадібна? — образився хлопчисько.
— Просто якщо ти давно не пив молока, живіт може заболіти. І взагалі, годі: нам же потрібно ще знайти корабель.
— А ось ми зараз перевіримо, яка ти нежадібна… — Бобрик замахав руками, підкликаючи офіціанта, і, коли той підійшов, позичив у нього олівець із клаптиком паперу, на якому старанно вивів «Вашому столу від нашого столу».
— Що п’ють он ті гноми? — запитав він. — Ель, кажеш? Значить, візьми пляшку елю, причепи до неї цю записку й постав їм на стіл. Так, і включи в наш рахунок.
І він показав Пронозі язика.
Бобрик усе вірно розрахував. За хвилину офіціант поставив на їхній стіл нову пляшку з молоком, до горлечка якої було приліплено клаптик паперу з написом «А це — навпаки».
— А! — сказав Бобрик, хапаючи подарунок. — Незручно відмовлятися! Ти, напевне, більше не питимеш? Бо раптом живіт заболить. А я, мабуть, ще сьорбну… — він наповнив свою склянку, повернувся до сусіднього столика і проголосив:
— За здоров’я всіх, хто на зріст як горщик!
Не звертаючи уваги на напружену тишу, яка запанувала по тому за сусіднім столиком, Бобрик випив молоко, і над його верхньою губою залишилися білі вуса.
Той гном, що замовляв пісню, хрипким баском спитав:
— Ти на що натякаєш?
Він зліз зі стільця, прошкандибав до них і звернувся до Кукси:
— Можна?
— Давай, — дозволила вона.
Гном сів поруч.
— У тості твого приятеля був якийсь натяк? — гном пильно глянув їй у вічі.
Бобрик накивав на нього пальцем:
— Ніякого натяку, приятелю.
— Невже? — гном підозріло оглянув їх. — А чому ви сидите тут самі, без дорослих?
— А ви чому сидите без дорослих? — не здавався хлопчисько, та Проноза під столом штовхнула його ногою.
— А ми й самі дорослі, — на цей раз гном уже не образився.
— А я акса, — нарешті Проноза вирішила, що настав час відрекомендуватися.
— Ну, тоді зрозуміло. Мене звуть Здорованем. Пересідайте до нас, — запропонував гном.
— А що? — зрадів Бобрик. — З-за нашого столу — за ваш стіл!
Цей жарт викликав вибух реготу в Здорованя та шістьох його друзів. Кукса трохи поморщилася і відмовилась.
— Дякую, але нам дуже рано вставати.
— Шкода, — щиро засмутився Здоровань і почав злазити з високого стільця. — Ну, вибачте. Ми тут відпочиваємо перед відплиттям.
— Яким відплиттям? — в один голос запитали Кукса й Бобрик.
Розділ 8
Перед дверима ратуші чергувало троє стражів порядку в одностроях зі сріблястої тканини зі знаками у вигляді луски, що робила їх схожими на окунів з ногами й руками. У місті стражів порядку, до речі, так і називали — окуні. Вони були озброєні короткими важкими піками, на шиї носили шнурки зі свистками.
Багатий одяг вечірнього гостя викликав у них пошану, тому старший окунь відкашлявся, перш ніж запитати:
— Чого бажаєте?
— Бажаю поговорити з мером, — гордовито відповів чаклун, — у терміновій справі, в надзвичайно терміновій.
Окунь підозріло його оглянув і пробурчав:
— Що це за термінова справа, коли вже північ незабаром? Приходьте завтра.
— Справа стосується друїдів Лімбо. Друїдів, ти чуєш, що я кажу? І якщо мер довідається, що ви не дозволили мені повідомити йому про надзвичайно важливі речі, як гадаєте, скільки після цього ви ще залишитеся на такій роботі, скільки? — Мармадук поманив стража порядку пальцем, і коли той нахилився до нього, тихо й вагомо додав: — Небезпека загрожує всьому, всьому містові!
Окунь наморщив чоло, поворушив бровами й нарешті зважився:
— Гаразд, ідіть за мною.
Вони проминули хол із високою стелею та колонами, прикрашеними орнаментом у вигляді риб, зійшли широкими мармуровими сходами і зупинилися перед масивними дверима. Біля них чергували ще двоє стражів порядку з піками напереваги. Старший окунь звернувся до чаклуна: