До борту корабля ліліпутів залишалося зовсім трішки. На ньому нерівними літерами було виведено: «Бабетта».
Уздовж борту тяглися вузькі сходи, кінцем занурені у воду.
— Чого ж вони трапу не підняли? — здивувався Бобрик. — А, зрозуміло. Бідолахи, певне, й не знають, що це за штука така. Ну гаразд… — він зітхнув, поклав перед собою дошку і ліг на неї животом. — Попливли.
«П’ятнадцять ліліпутів на скриню мерця!» — долинув до нього радісний вигук. Бобрик відпустив дошку й переліз на трап. Дістався до низенької огорожі вздовж борту, легко й безгучно перестрибнув її і завмер, розглядаючи палубу.
Ліліпути були вдягнені в якісь пістряві ганчірки, в ботфортах, трикутних капелюхах, підперезані широченними поясами. При поясі в кожного теліпалася коротка крива шабля. Боцман Здоровань обома руками притискав до живота дивовижний музичний інструмент, який нагадував суміш барабана з віолончеллю, і з лютим виразом обличчя водив по струнах замість смичка своєю шаблею. Під ці різкі звуки решта, за винятком капітана Дебелого, виконували навколо вогню запальний піратський танець. Крім багаття, палуба освітлювалася ще трьома смолоскипами на залізних підставках. Смолоскипи шипіли й смерділи нестерпно. Біля капітанської рубки височіла ціла гора порохових бочок і складено було старовинну зброю, що вже майже не зустрічалася на півдні Аквадору.
Бобрик пробурмотів:
— Це що за корабель такий дивний?
Корабель був справді незвичайний. Найнесподіванішим здавалося те, що на ньому були відсутні щогли з вітрилами.
— Стривай, а як же він попливе? — вголос здивувався Бобрик.
Це привернуло увагу колишнього директора мандрівного театру, а нині капітана Дебелого.
— О, вітаннячко! — зрадів він. — Ти вже тут? А як сюди потрапив?
Бобрик показав йому великий палець.
— Ви навіть трапу не підняли. Класна вечірка, Дебелий! То ви в нас пірати?
— Після таверни хлопці вирішили продовжити… — палуба під ногами ледь хиталася, й Дебелий теж хитався, але поки що тримався на ногах. Він поплескав по поясі, де в шкіряних петлях висіли крива шабля та підзорна труба. — Залишки нашого театрального реквізиту…
— О, пасажир з’явився! — до них підскочив Здоровань у трикутному капелюсі, насуненому аж на очі. — А де твоя супутниця?
Бобрик розповів, хоча й не був упевнений, що його зрозуміють:
— То ось тепер я гадаю, не варто її кликати сюди. Як же ви збираєтеся плисти без щогли й вітрил?
У нього спочатку запитали, що таке щогла й вітрило, а далі Дебелий пояснив, що вони купили корабель у одного літнього чаклуна, й корабель цей вітрил не потребує, тому що плаває на чаклунстві.
— А, ну тоді інша справа! — зрадів Бобрик. — Можна мені помахати шаблею?
Не чекаючи відповіді, він вихопив у Дебелого шаблю, хвацько змахнув нею та опустив на поруччя. Пролунав дивний глухий звук, і вздовж леза побігла вузька тріщина.
— Ой! Вона ж дерев’яна… — з докором поглянув на капітана Бобрик, повертаючи зламану «зброю», — срібляста фарба, так?
— Точно, — Дебелий розглядав бутафорський клинок, — тепер смолою склеювати доведеться. Цінний реквізит… Ну, та менше з тим! Ми тут усе думали про слова твоєї приятельки. Вона щось таке торочила про океанську хворобу… Ми обговорили це й вирішили, що нас вона не здолає.
— Авжеж, я, приміром, ніколи її не боявся, — Бобрик вказав на трубу Дебелого. — Це теж реквізит?
— Ні, натуральна, — похвалився той. — Дісталася на додаток від чаклуна, що був власником «Бабетти». Тільки ніхто не знає, як нею користуватися.
— Я знаю. Можна? — Бобрик узяв трубу й уважно оглянув її. — Звичайний пристрій… — поважно мовив він, повертаючи щось на трубі та підносячи її кінець до обличчя. — Засновано на принципі збільшення… — повільно повів трубою, намагаючись визначити, що відбувається на пристані.
Біля насипу об’єктив спіймав присадкувату будівлю складу, біля якого ледь помітно рухалися тіні Боя і Кукси. Хлопчисько перевів трубу далі й зненацька наткнувся поглядом на непорушну постать із піднятими руками. Бобрик ледь підгвинтив лінзу, налаштовуючи різкість. І побачив іншу лінзу, що раптом зблиснула в світлі вогнища, і величезне око, що втупилося просто йому в обличчя.
— Чаклун! — труба здригнулася в Бобриковій руці.
На пристані Мармадук, що вже залишив корабель, де команда капітана Харона закінчувала приготування до відплиття, опустив трубу й віддав якийсь наказ Амору Купадору, що стояв поруч. Той передав одному зі сніжняків, який зробив крок уперед, глибоко зітхнув…