— Ні, ми піші, — насторожився Бобрик.
— А що за карета? — й собі стрепенулася Проноза.
— Кажу ж тобі, дитино, велика. Їх ще, здається, фургонами називають. І ще два вози з ними. Вони до центру села проїхали й там зупинилися. Чуєш, Немвродію, а я нове сімейство цибулинних відкрив. Самі жовтенькі, з рожевими прожилками… — старий заговорив дуже лагідно, ніби описував улюблених онученят, — а хвостики в них довгенькі, ніжні такі, зі стрілочками…
Обличчя хазяїна розцвіло посмішкою.
— Мені насіння не підкинеш? — розчулено запитав він. — Уже я б тобі віддячив…
— Дуже салат люблю зі свіжих овочів, — голосно зауважив Бобрик, задкуючи до дверей і тягнучи за собою Пронозу. — Отак нарубаєш молодої цибульки, туди ж перцю з часником, ма-аленьких огірочків, помідорів додаси — таких перестиглих, щоб відразу сік пустили…
На двох обличчях, що звернулися до подорожан, відбився жах.
— Вампіри, як є вампіри! — прошепотів Бухтус і впустив на підлогу ціпок. — Кров томатів п’ють, молодими огірочками не гидують, страхіття яке!
Та помідорові людожери вже вискочили з крамниці, за якусь хвильку промайнули на дальнім кінці вулички й зникли за рогом. Двері крамниці повільно прочинилися й назовні обережно вистромився старий. Якийсь час він оглядався, потім вийшов і, стискаючи ціпок під пахвою, навшпиньки рушив у протилежний бік.
— Дурний ти, — дорікала Кукса Бобрикові. — Навіщо їх дражнив?
— Мені тварин шкода, яких вони вбивають! — обурився хлопчисько. — Цей старий, бач, морквини шкодує, а лосю голову відтяв!
Кукса раптом зупинилася й кинула стривожений погляд спершу праворуч, потім ліворуч, не зважуючись при цьому повернути голову.
— Що сталося? — й собі стривожився Бобрик.
Проноза скосила око на його потилицю. Волосся він мав мишачого кольору, коротке, тільки на лобі чубчик був трохи довший. Бобрик взагалі не відзначався особливою красою, як, припустимо, Пак Спритник. Він був малий і косоокий. Хоча зараз постало питання не про його зовнішність — Пронозу чомусь зацікавило саме волосся.
Вона схопила Бобрика за чубчик і щосили смикнула голову хлопчиська донизу. Від несподіванки бідолаха не встояв на ногах, і обоє покотилася по дорозі донизу. Просто над ними щось із пронизливим вереском і дзенькотом встромилося в стіну. Звук був такий, немов з даху п’ятиповерхового будинку впала й розкололася об бруківку здоровенна бурулька. Колоди стіни вкрилися інеєм. Від них повалила холодна пара.
— Ти чого?! — волав Бобрик, але Проноза, не слухаючи, волокла його далі вулицею, геть від центру селища.
Сніжняк, що в цей час ховався за рогом будинку, знову подув у духову трубку, й ще один крижаний їжак з вереском промчав у повітрі. П’ятеро інших снігових людей спробували оточити втікачів і притиснути їх до огорожі. Кукса підскочила, коліном висадила вікно й влетіла в дім. Бобрик нарешті й собі втямив, що обом буде непереливки, якщо не вчинить так само, й стрибнув за нею.
Кілька сніжняків вправними стрибками досягли дверей, а решта кинулася у вікно, причому зробили це всі одночасно, тому й зіштовхнулися лобами.
У напівтемній кімнаті на застеленій кушетці сидів друїд. Двері з протилежного боку було відчинено, далі виднілися коридор і нижня частина горищних сходів. Проноза зробила три стрибки, щоб дістатися до тих сходів, і, спритно подерлася нагору.
— Вибачте! — на бігу кинув ошелешеному хазяїнові Бобрик.
Найдужчий сніжняк, розштовхав інших, перекинувся через підвіконня, впав на підлогу й навкарачки поповз далі. Проноза відчинила люк і за мить опинилася на горищі. Світло проникало сюди крізь забите хрест-навхрест слухове вікно. Кілька секунд було витрачено на те, щоб зірвати дошки, Кукса вистрибнула крізь віконце на дах і відскочила, пропускаючи хлопчиська.
Дах увесь заріс пухнастим килимом з моху, у якому ноги втопали мало не по кісточки. Поруч із квадратним отвором, з якого долинали крики хазяїна-друїда, впало вивернуте вікно. Бобрик навіщось підняв його.
Проноза підскочила до краю і виглянула, намагаючись визначити, куди бігти далі. Крони букового гаю виднілися на чималій відстані. Щоб дістатися туди, їм довелось би подолати схил пагорба, але спочатку — каскад яскравих дахів, порослих усіляким зелом. Вулиці були не надто широкі, й втікачі змогли б перестрибувати з одного даху на інший, якби Кукса була впевнена, що й Бобрик на таке здатен.