— Усіх пошматую! — охоче повторив Боден.
— І це буде правильно, — погодився Жур Харлик. — Уперед, братове!
На тому самому ринку, що на краю Літона, де два дні тому лихвар Нілсон купував для лицаря обладунки, а Кукса з Бобриком придбали фургон і Боя, і нині юрмилися продавці та покупці. Раптом ті, хто стояв ближче до дороги, почули звук, який швидко наближався, аж поки не заглушив усе інше. Погляди всіх звернулися на щось дивне… Воно стрімко мчало шляхом у клубах куряви. Якщо придивитися, то можна було розрізнити дивовижного птаха з довгими ногами та шиєю. На його спині сиділи двоє, що нахилися вперед, аби втримати рівновагу.
Кукса била п’ятами в боки страуса, а сама обома руками трималася за Бобрика, той же у свою чергу щосили вчепився в рудий чубчик на голові Боя. Ноги птаха рухалися з такою швидкістю, що нагадували два сірі колеса, шпиці в яких стрімко крутяться. Пилюка, здійнята ними, тяглася за вершниками довгим, густим шлейфом.
Побоюючись, що стражі порядку й досі їх розшукують, мандрівники висадилися не на пристані Улову, а осторонь від міста. Ліліпути завірили своїх нових друзів, що тепер цілком опанували науку керування кораблем, але не приховали й того, що океанські пригоди їм трохи набридли. Здоровань повідомив, що вони порадилися й він вирішив продати корабель, а на отримані гроші купити карусель, гойдалки та ще щось подібне, щоб влаштувати на узбережжі парк атракціонів. Кукса з Бобриком всіляко вітали це їхнє починання — справжніх моряків із ліліпутів не вийшло б, хоч як би вони старалися. Тому діти пообіцяли, що навідуватимуть друзів, осідлали Боя і якомога швидше подалися до Літона.
Незабаром обабіч дороги замиготіли будинки, й ось вони досягли площі біля королівського палацу. Бобрик рвучко потяг за чубчик, змушуючи страуса зупинитися. Обоє зіскочили на бруківку. Кукса глянула просто у витрішкуваті жовтогарячі очі та вказала напрямок.
— Іди туди, — звеліла вона страусові. — Зрозумів? Іди туди й чекай на нас.
Бой закліпав, легко доторкнувся дзьобом до її плеча, немовби хотів сказати, що все зрозумів, і пішов.
— Ховаймося! — прошепотів Бобрик. — Дивися, онде хтось їде!
Кукса озирнулася. Вулицею до площі наближалися люди. Один, у іржавих обладунках, їхав на величезному коні з волохатими копитами. За людьми брела сумовита шкапа, запряжена у візок, накритий рядном.
— Не ховатимуся більше! — Кукса задерла носа. — Набридло ховатися та втікати! Ну гаразд, гаразд, відступімо трохи вбік і подивімося, що тут діється.
Розділ 2
Пущений із пращі камінь з тихим свистом промчав над бруківкою і влучив у лоб одному з палацових стражників, які охороняли ворота. Стражник мовчки сповз по стіні, а його напарник пригнувся, поквапливо витягаючи меч із піхов. Це його і врятувало — другий камінь бухнув у стіну над його головою.
Стражник охнув з ляку, бо кілька постатей виникли з-за рогу. Бідолаха кинувся до дверей, на бігу відчайдушно волаючи:
— Тривога!!!
Його крик почули та взяли до уваги. З більшості дверей і вікон спершу вистромилися цікаві обличчя, а вже потім — списи та шпаги.
Стріли розлетілися над площею, і бунтівники змушені були залягти. Один із них пожбурив торбинку з порохом і підпаленим ґнотом. Вибухнув цей пристрій буквально за кілька ліктів від палацу, але тільки змусив піднятися в чисте ранкове небо зграю голубів із сусіднього даху.
В обідній залі на третьому поверсі палацу з рук графа Сокольника мало не випав кришталевий келих. Граф саме стояв на чільному місці за довгим столом, навколо якого розсілася міська знать, і виголошував промову про те, що він, граф, покладає на себе тягар керування містом-державою Літоном.
Від вибуху заколихалися мережані срібні підвіски на великій люстрі.
— Що це було? — холоднокровно поцікавився барон Тло Бирон, товстий бородатий чоловік з червоним обличчям. Він сидів разом із рудою дружиною і трьома рудими доньками ліворуч від графа. — Ганка з Топа впав?
Присутні тихо загомоніли, намагаючись швидше прожувати й проковтнути вміст своїх тарілок.
— А! — Сокольник, усім своїм виглядом хотів показати, що нітрохи не злякався. — Тут у нас з’явилися такі собі змовники… Ну який же трон без змовників, добродії? Місцевий лихвар Нілсон, потім ще Харлик — пригадуєте його? Цей пан раніше командував охороною палацу… І славний лицар Девідсон. Напевне, зважилися нарешті напасти…