— А якщо не ввірвуться? — Проноза встромила пальці в щілину між каменями й поставила ногу на перший виступ стіни.
— Мені це над силу! — крикнув знизу Бобрик. — Я по такій стіні не видерусь!
— Я ж тобі сказала: чекай тут, — прокричала у відповідь Проноза, в черговий раз підтягуючись на стіні. — Сподіваюся незабаром повернутись.
Помічник Жура Харлика вказав на стіну:
— Гляньте-но, там хтось дереться нагору! Запеклі дітлахи! Що робитимемо, шефе?
Харлик зважився трішки звестися над барилом, окинув площу швидким поглядом. Змовники залягли в різних місцях і раз у раз позирали на начальника, очікуючи сигналу до вирішального штурму. З вікон палацу (до одного з них просто по стінці повзла крихітна, мов комаха, постать) кволо пострілювали захисники. Трохи осторонь сумовито похилилася шкапа, запряжена у завантажений порохом віз. Харлик розтулив був рота, щоб голосно віддати наказ про рішучий наступ, але тут почувся крик помічника:
— Жабуре!
Жур Харлик озирнувся. З-за рогу виступила огрядна зелена постать у добре пошитому камзолі. Повітряний міхур під одягом роздувся до загрозливих розмірів.
А Кукса цієї миті простромила свою останню шпильку в щілину, підчепила засувку вікна й штовхнула раму ліктем. У кінці коридору, посеред якого вона опинилася, стражники спиною до неї періодично шпурляли щось із вікон. Акса безгучно зіскочила з підвіконня й сторожко завмерла, але ніхто на неї не зважав. Тоді Скалка прибрала незалежного вигляду й спокійно рушила до сходів, які побачила ліворуч. Вони вели нагору, і якби Проноза знала, що саме зараз з протилежного боку, запасним виходом виносять скутого Пака Спритника, то кинулась би туди, звідкіля можна було спуститися.
— Глянь, таки прийшов! — долинув до неї вигук одного із захисників. Зацікавлена, Кукса наблизилась до вікна, безцеремонно розштовхала стражників і виглянула. На протилежному боці площі повільно розвертався кіннотник у латах, а трохи далі маячила постать жабура.
— Ось як дасть він зараз страшенний залп! Рятуйся, хто може! — стражники сипонули врозтіч. Біля вікна, крім Пронози, лишився тільки один старий вояк із сивими вусами. Він підозріло косував на Куксу, а та у свого чергу теж скосила на нього око.
— А ти чого не втікаєш, дочко? — нарешті озвався старий.
— А ти чого залишився, дядечку?
— Мені втрачати нічого. Хоча, загалом, тут майже безпечно. Дивися, що зараз буде…
Жур Харлик тим часом стурбовано спостерігав, що більшість змовників надто швидко наближається до палацу. Щоправда, так сталося не тому, що вони раптом осміліли, а тому, що палац був саме в протилежному напрямку від жабура.
Виняток складав тільки Боден Девідсон. Граф Сокольник до нього так і не вийшов, а жабур принаймні був гідним супротивником. Крекчучи під тягарем своїх обладунків, лицар почав розвертати замисленого першерона. Харлик, пробігаючи повз нього, крикнув:
— Назад, лицарю, назад! Він надув міхур! — але Боден не відреагував. Він саме скінчив розворот, установив списа в строго горизонтальній позиції і пришпорив коня. Першерон важко рушив уперед, набираючи швидкість, як завантажена до країв баржа.
Харлик відчув, що вони можуть втратити славного лицаря Бодена Девідсона, й висмикнув з-за пояса торбинку з порохом. На ходу чиркнув кресалом, розвернувся, пожбурив бомбу й помчав далі.
Рука не підвела колишнього начальника палацової варти. Торбинка здійнялася в повітря по крутій дузі, кінець якої повинен був припасти якраз на непомірно роздутий міхур жабура. Лицар теж наближався до нього, повільно, але вірно набираючи хід.
Ганка на плечі в жабура затулив долоньками вушка й замружився.
Головна зброя жабура спрацювала.
Над палацовою площею спух прозорий міхур. Повітря навколо його хистких меж спершу розступилося, а далі могутньою хвилею ринуло вперед і стрімко наповнило раптово спорожнілий простір.
Ще до того, як це мало статися, Бобрик знудився під стіною. Якось там стало незатишно. Хлопчисько намислив сховатися за дверима одного з будинків, які обступали площу, й там дочекатися Пронози. Та не зробив він і кількох кроків, як повалився на бруківку.
В околишніх будинках і в самому палаці із дзенькотом посипалися розбиті шибки. По різні кінці площі змовники попадали, роззявляючи роти, як викинуті на берег риби.
Торбинку з порохом, яку метнув Харлик, відкинуло назад, і вона вибухнула просто поряд із Боденом Девідсоном. Здоровенний першерон, який уже давно досяг такого ступеню меланхолії, що дуже слабко реагував на будь-яке оточення, здається, нічого не помітив і не відчув. А от славний лицар усе-таки дещо відчути встиг, але ці його відчуття тривали недовго — Боден раптом зник, зметений смерчем, який закрутився над бруківкою.