— Уваг нiяких нема до цiєї резолюцiї? Отже, хто за резолюцiю, iпрошу встати.
I голова зборiв перший рiшуче й урочисто пiдводить своє велике, тяжке тiло з кудлатою головою, подiбною до клубiв диму паровоза. За ним мовчки й не хапаючись пiдводяться всi останнi. Товариш Паровоз обводить зiбрання невеличкими чорними очима, хитає головою й сiдає.
— Резолюцiю прийнято одноголосно. Дякую, товаришi. Прошу заняти свої мiсця. Товаришу секретар, прошу наготовити бiлетики на жеребки.
— Бiлетики готовi, товаришу голово.
— Дуже добре. Прошу товаришiв тягти. Бiлетики, одмiченi хрестиками, визначають призначення керувати виконанням смертного присуду. Прошу!
Смертний присуд. Але над ким? Над тими трьома чи над цими двома?
Макс не хапається тягти, — вiн знає, що йому з хрестиком не випаде. Вiн вiзьме останнiм — все одно буде порожнiй.
Мила Клара — вона тягне перша. Засуває руку пiд газету з цiлком байдужим i серйозним виглядом i зараз же виймає її назад iз малесеньким бiлетиком, акуратно складеним нею ж самою вчетверо. Сама може собi поклала смертний присуд. I як байдуже, не хапаючись, нiби зовсiм нецiкавого листа, розгортає крихiтний папiрець. Вони чи нi? Мабуть, нi, бо дуже похмуро стягає брови.
Паровоз строго, дiловито/ як личить головi зiбрання, простягає здоровенну жилаву руку металiста пiд газету й довго довбається, — мабуть, не може схопити тоненький папiрець своїми товстими пучками. А вуха в нього раптом бiлi бiлi зробились.
Професор Гоферт ставиться з серйозною, врочистою пошаною до цього маленького акту. Витягає й цiкаво дивиться. Не вiн. пренаївно повертає на всi боки, шукаючи, де ж хрестик.
Макс недбало пiдходить i бере останнiй, бiлетик. I так само, як усi, не хапаючись, байдуже розгортає його, заранi знаючи, що вiн буде порожнiй. Посерединi стоїть невеличкий хрестик. Макса, як кулаком, пхає в серце, але вiн посмiхається ну, розумiється, вiн же знав, що витягне з хрестиком.
I вiн неголосно й спокiйно каже
— Один хрестик у мене.
I зараз же товариш Тiле живо пiдхоплює:
— А другий у мене!
I очi його задоволене, нiжно й пiднято блищать.
Товариш Паровоз поважно, мовчки перевiряє бiлетики. Так; отже, призначення керувати мають товаришi Штор i Тiле. Вся справа смертного присуду над трьома проводирями банди розбiйникiв переходить до компетенцiї обраних товаришiв. їхнi доручення й накази вiд цього менту мають обов'язкову силу для всiх членiв Iнараку.
Товаришка Клара не дивиться на товариша Тiле й упорядковує папери засiдання. Товариш Тiле не дивиться на товаришку Клару й нiжно посмiхається до товариша Штора. Отже, значить…
У дверi чується рiшучий, поспiшний стук. Голови живо по вертаються на нього.
— Ввiйдiть!
Ага, товариш Песимiст. На лобi виразно червона смужка вiд кашкета, на грудях i на пекучому рум'янцi круглого лиця патьоки поту. В присутностi Бюро вiн, помiтно, почуває замiшання, але смiло звертається до свого безпосереднього «старшого товариша» Тiле й одривистим, солдатським голосом робить донесення. Доручення виконано. Товариша Рiнкеля прослiджено до самого дому. Нiчого особливого не завважено. Товариш Рiнкель заїжджав спочатку до кафе «Асторiя» й говорив телефоном. Пiсля того поїхав на вулицю Визволення, N 5. Це окрема вiлла. Ближчi iнформацiї про цю вiллу незручно було зiбрати, бо коло вiлли ходили якiсь пiдозрiлi люди. Потiм товариш Рiнкель поїхав додому. Тiле байдуже хитає головою.
— Дякую, товаришу. А ви добре занотували: вулиця Визволення, N 5? Не помилились?
О нi! Товариш Песимiст занотував це на паперi. Ось, зараз!
— Нi, нi, я вiрю. Можете йти, товаришу. А нотатку свою треба знищити. Та, будь ласка, товаришам iз охорони перекажiть, щоб зразу ж знищили в себе все, що в них є на паперi непевного. Будь ласка.
Товариш Песимiст серйозно дивиться в нiжну, привiтну, але тверду посмiшку «старшого товариша», нiяково вклоняється всiм iншим «старшим товаришам» i виходить.
Тодi товариш Тiле повертається до всiх i спокiйно, з усмiхом кидає:
— Вулиця Визволення, N 5 — приватне помешкання графа Елленберга, начальника особистої охорони Фрiдрiха Мертенса.
Всi живо й вражено повертаються до Тiле. А Кестенбавм, як пiдкинений спiднизу, схоплюється i, струснувши з себе всю апатiю й утому, жагуче, зловтiшне й хрипко скрикує:
— А що? А що? Маєте! От вам! Можете бути задоволенi своєю постановою!
Хрип i трiумф товариша Кестенбавма зовсiм не до речi. Товариш Бравн рiшуче спиняє таку нестриману поведiнку. Постанову винесено цiлком правильно. Чого товариш Рiнкель заїжджав…
— Зрадник! Провокатор! А не товариш!
— …чого товариш Рiнкель заїжджав до Елленберга, це ще невiдомо. Це треба вияснити.
— Коли? Як нас усiх цiєї ночi позаарештовують? Так? Так?
— Прошу товариша Кестенбавма стримати свою експансивнiсть.
Тут товариш Тiле нiжно просить слова. На його думку, вияснити, мабуть, буде трудно, чого саме член Центрального Бюро Рiнкель заїжджав до графа Елленберга. Але це треба все ж таки зробити. Через те вiн пропонує завтра вранцi заарештувати члена Бюро Рiнкеля й делiкатно попрохати його роз'яснити цей вiзит. Поки ж що негайно дати в усi райони наказ про виїмкову обережнiсть. Членам Бюро цеї ночi дома не ночуиати. Звiдси зараз же розiйтися. А вiд завтрашнього ж дня всi адреси позмiняти.
Товариш Шпiндлер одсуває журнал мод i теж просить слова Вiн мусить сконстатувати, що товариш Тiле почуває приємне пiднесення вiд цього несподiваного вiзиту пана Рiнкеля до графа Елленберга. Чи товариш Тiле за кимсь полює, чи за ним хто, це все одно, аби полювання. Але йому, товаришевi Шпiндлеровi, наприклад, пцлювання нi в якiй формi анiтрош ки не цiкаве. «Позмiняти адреси». Легко сказати. Це, значить, мiняти помешкання, кидати бiблiотеку, фарбувати волосся, звикати до свого нового iменi, їй богу, це нудна рiч. I невiдомо, чи потрiбна ще. Можливо, що нiякого зрадництва ще не ма. Коли ж є, то цеї ночi, не далi, воно мусить вияснитись. Отже, ного пропозицiя: тiльки добре «почиститись» i чекати гостей iз чистим… сумлiнням i помешканням. А Рiнкеля завтра рано заарештувати. Цю приємну операцiю доручити товаришевi Тiле, який, нема сумнiву, виконає її блискуче й не без естетичного задоволення.
Макс сидить, мляво розлiгшись на стiльцi. Як життя любить все велике, грiзне, яскраве зараз же присипати смiттячком. Суд, присуд, резолюцiя, грiзний жеребок. I раптом i суддi, i месники мусять ховатися вiд своїх пiдсудних. Дiйсно, тiльки Тiле однаково: чи вiн полює за кимось, чи за ним хтось, аби полювання й спорт.
I додому Макс вертається так само мляво й лiниво. З вулицi видко вiкно його кiмнати. Воно темне, значить «гостей» iще немає. А може, сидять у коридорчику й чекають на нього?
Макс нечутно, затаївши дух, сходить поночi сходами паго ру, як тiнь, пiдсувається до дверей i прикладає до них вухо.
Довго стоїть так не ворушачись, але з коридорчика тягне такою сонно-спокiйною тишею, що Макс рiшуче вiдмикає дверi.
Вiн мляво нищить усi адреси та листи, ляiаь, не роздягаючись, на канапку, так що ноги звисають iз неї, i лежить лицем догори. Тепер можуть приходити. Тепер життя може сипати своїм смiттям. Будь ласка I наплювать i на смiття, i на саме життя.
Ранок — слiпучо-сонячний, здивовано-блакитний, з весело-бадьорим гуркотом вулицi, з таким теплим, специфiчним духом политих ранiшнiх тротуарiв.
Депутат Рiнкель цiлком ним задоволений. Вiн поглядає i вiкно, поглядає на годинник i весело порається бiля паперiв, Адреси, списки, плани, все точно, акуратно складене, занотоване и запечатане в пакет. Але граф Елленберг дуже помиляється, коли гадає, що Рiнкель приїде тепер iз цими документами. Це буде невеличка помилочка з боку вельможного пана графа. Так само помиляється вiн, коли думає, що Рiнкель лишить цi милi документики у своїй кiмнатi. Вперед, пане графе, гарантiйку, будь ласка, на стiл покласти. А тодi.. Яка година? Чверть на десяту. Чудесно.
Депутат Рiнкель бере пакет i, пружинисто, бадьоро б упевнено подригуючи литками, йде до жiнки, у спальню. Бiднi квочка зранку вже квокче над хореньким курчатком, — в Ерiха не падає температура вiд учорашнього вечора. Вона просте не знає, що робити. Вже покликала лiкаря, але лiкар чогось не йде. Одне слово, страшенне лихо, трагедiя!