– Важнi подiї, кузино. Надзвичайно важнi.
Вiн кидає погляд на вiкна
– Ми – на гребенi кризи, кузиною Прийнято серйознi постановию Питання тепер-чи вдасться ще перевести їх у життя.
Принцеса Елiза, чуючи, що нiс її стає блiдий, так само мовчки жде.
Перша постанова така iти природними шляхамию Кузина мала рацiю: помилку зроблено з самого початку. Не взято на увагу, що Нiмеччина тепер – первiсна країнаю Цивiлiзацiя й культура в цiлковитiй руїнiю Дiйсно, було б справжнє чудо, коли б удалося вiдновити все так одразу. Отже, треба йти природним шляхомю Первiснi народи переходили певнi етапи в свойому господарствi й громадському життi. Спочатку зовсiм дикий стан, щось наче теперiшнiй, потiм скотарство, потiм хлiборобство, потiм виробництво дрiбне, i аж закiнчення всього ланцюга – цивiлiзацiї з усiма складностямию Отже, тепер треба перейти всi цi етапию Звичайно, швидким темпомю Але перейти їх треба
Таким чином увесь план кампанiї мiняється Нiмеччина лишається подiленою на округи. Але все мiське населення виводиться з мiст i приставляється до скотарства, хлiборобства i дрiбного ремесла. Коли буде забезпечене годування, тодi приступати поволi до дальшого розроблення плану. Як вивести населення з мiст? Силою, терором. Спочатку прочистити одну округу вiд Сонячної машини, забезпечити потрiбною кiлькiстю годiвельного й господарського матерiалу, тодi перегнати на цю територiю продезинфiковане населення, вiдiбравши в нього Сонячнi машини.
Головне ж – негайно вивести армiю з Берлiна. Розклад набирає каїастрофiчного характеру. Пропаганда й уживання Сонячної машини провадиться вже в самiй армiї, по казармах.
Наслiдок тактики Сукурамi! Цю нiч буде генеральна iнспекцiя й прочистка. Можливi ексцеси деяких вiддiлiв. Вони будуть знищенi свiтлом в один мент. Окремi одиницi, хоч трохи запiдозренi,- розстрiлянi. На ранок уся операцiя повинна бути скiнчена й армiя виведена в намiчену округу. А тут, у Берлiнi, лишиться тiльки невелика, але цiлком певна частина для дезинфекцiї мiста й населення. Цебто: всiх провiдникiв, всi непевнi з якого-небудь погляду елементи, помiчених саботажникiв i так далi вивiшати по всьому Берлiну. Без нiякого рахунку. Хоч десять тисяч. Рештi населення дається три днi, щоб позносило все скло й одержало спецiальну.посвiдку. Через три днi всякого, хто не матиме такої посвiдки, буде вбиватися на всякому мiсцi. Через п'ять днiв усе населення повинно вийти з мiста в призначену округу. На кордонi кожного будуть обшукувати i пропускати на очищену територiю. Там ставиться кожного на роботу й дається риж, зерно, м'ясо. Нiяких сонячних хлiбiв нi на хвилину!
– А чим же годуватимуться тi, що вiддадуть стекла до переходу в округу?
– Чим хочуть. Нехай голодують, здихають. Через п'ять днiв усе мiсто буде вiддане пiд газову дезинфекцiю. Нi одної живої iстоти тут не буде. Хто не здасть скла, лишиться трупом у мiстi. Отже, кузино, я прошу вас негайно зiбрати все, що ви хотiли б узяти з собою, i приготуватись до негайного вiд'їзду. Можливо, що ще цiєї ночi або завтра тут уже розгорнуться такi подiї, при яких вам не треба бути.
Принцеса Елiза обережно, помалу сiдає на стiлець, не зводячи застиглих заокруглених очей iз порожевiлого вiд пiдняття лиця Георга.
– Вибачте, Георгу, менi так болить голова, що я не можу ще схопити всього. Це рiшенець остаточний?
– Остаточний i безповоротний. У палацi Мертенса засiдає Рада Армiї. Пiд її безпосереднiм доглядом i кермом буде всю нiч провадитись операцiя чищення. Я мушу бути там через годину. Я прошу вас, кузино, поспiшитися. До вiдома вашого додам, що в Америцi йдуть жорстокi бої мiж сонцеїстами й експедицiйною армiєю Три мiста знищено до одної люди ни. (Там не встигли захопити складiв зброї, i сонцеїсти озброїлись). На заходi Європи справа стоїть теж критично Особливо в Парижi, де так само йде невтримний розклад армiї, хоча боїа немає. Прохають у нас якомога швидше прислати свiжi вiддiли. На нас уся надiя. Цiєї ночi рiшається доля планети.
Принцеса Елiза не може сидiти. Ти душно, їй млосно в хатi. Вона мусить хоч на десять хвилин вин i и в сад, отямитися, обдумати.
– Кузино, я вас дуже прошу: обдумувати нема чого. Треба тiльки поспiшити А швидка їзда на авто освiжить вас краще, нiж сад. Дозвольте вам помогти в збираннi речей!
Нi, Елiза мусить усе-таки вийти в сад. Їй треба подумати. 11с так раптово, так кошмарно, так неймовiрно…
Очi принца Георга сгають загостренi.
– Кузино, ваше хвилювання надзвичайно мене дивує. Я вас не впiзнаю. Що тут неймовiрного, кошмарного? А то не кошмар, що пiвсвiту здичавiлої А ви не в кошмарi живете весь час? Слово честi, я вас не впiзнаю. Взимку ви були iнша. Ви тодi вмiли розрiзняти кошмар од лiкування.
Принцеса Елiза, одначе, тягне з спинки фогеля чорну мережану шаль. Але, випустивши з рук i не пiдiймаючи, виходить iз кiмнати. Принц Георг, стиснувши щелепи, пiдхоплює з пiдлоги шаль, перекидає її собi на руку й поспiшає за Елiзою.
В саду темно й тепло-вогко. Небо беззоряне, темно-сiре. Солодким i нiжним духом попахує з бузкової алеї.
Принц Георг обережно бере пiд руку принцесу Елiзу й мовчки веде її дорiжкою, нахиляючи голову пiд навислими вiтами. Раптом принц Георг почуває, як по руцi принцеси проходить чудний рух. Вiн повертає до неї голову й бачигь повернене до нього лице з двома великими, темними в сiрiй пiвтьмi очима.
– Що, Елiзо?
Лице мовчки, неначе навiть злякано, зараз же вiдвертається, але в руцi все той самий якийсь внутрiшнiй рух чи напруження.
Принц Георг непорозумiло дивиться на Елiзу, потiм повертає голову направо й розумiє: в лабораторiї доктора Рудольфа свiтло. Та що ж це iаке, нарештi? Що за гайна тут ховаєгьсн в зв'язку з цим проклятим калiкою?
Принц Георг обережно зупиняє князiвну Елiзу i, не випускаючи руки, але прислухаючись пальцями до найменшого руху їi, шепоче:
– Бачте свiтло в лабораторiї, Елiзо?
Елiза байдуже повертає голову й м'яко, але твердо визволяє руку. (Ага!)
– Бачу. А що таке?
Який байдужий сухий голос, абсолютно нiчого цiкавого для неї в тому свiтлi немає.
– Ви не розумiєте, що цiкавого? Це, мабуть, доктор Штор вернувся?
– О, не думаю! Може, панi Штор.
Ага, вона не думає. Такої думки й треба було сподiватися.
– А раптом доктор Штор? Його можна зразу арештувати. Це надзвичайно важно було б. Може, ми пройшли б тихенько повз лабораторiю, кузино?
– Як хочете.
Цiлковита iндиферентнiсть, навiть iз домiшкою втоми, (А рука ж явно дрижала!)
Обоє мовчки й помалу посуваються алеєю. Принцеса Елiза йде з нахиленою головою в глибокiй задумi, байдужа i до лабораторiї, i до саду, i до принца Георга.
I раптом принцовi Георговi стає соромно: вона, нащадок старого королiвського роду, людина, для якої змалку всякий нижчий за князя – iстота нижчої раси, вона має щось спiльне а якимсь калiкуватим чоловiком, сином пролетаря та ще й слуги?! Та ще найшкiдливiшим мiкробом у тiй хоробi, яка нищить усе життя самої Елiзи?! Та ще й у такий момент, коли рiшається доля всiєї Нiмеччини, всього свiту?! Що за дикi, абсурднi думки!
В лабораторiї ж свiтло все не гасне й не гасне. Що може робити в нiй так довго панi Штор, коли це вона там? От уже видно крiзь розчинене широке вшно полицi, шафи, iнструменти. Чиясь тiнь хистко походить по стiнi й зникає.
Принц Георг зупиняється проти вiкна, пiдводиться навшпиньках i зазирає через кущi, водячи головою то вправо, то влiво. Принцеса Елiза теж зупиняється й байдуже чекає.
Раптом принц Георг швидко присiдає, а у вiкнi з'являється темний контур мужчини. Вiн якийсь мент стоїть вепорушно, нiби вслухаючись у сад, потiм пiдносить руки до голови й загрiбає волосся назад. I зникає знову в глибинi кiмнати.
Принц Георг робить принцесi знак рукою й навшпиньках, зiгвувшись, крадеться алеєю. Принцеса ж iде так само – повiльно, стомлена, байдужа.
Принц Георг зупиняється, нахиляється до Елiзн й шепоче їй коло самого лиця:
– Я мушу побiгти зателефонувати Елленберговi. Такого випадку не можна випускати. Ми повиннi його захопити. Ви пiдете зi мною чи почекаєте тут?