Шторм куль знову прокотився над нами. Макдоналд досі стогнав. Ніхто не міг доповзти до нього через простір, де вільно гуляли кулі. Я стояв навколішки на твердій землі, дивлячись на маленьке тендітне тіло Ксаї, й відчував, як гарячі вітри гніву пролітають крізь мою душу. Вони утворювалися в моїх найглибших глибинах, підсилювалися й затоплювали мою свідомість.
Я підхопився на ноги й підбіг до лендровера, що підірвався на міні, зірвав шплінт зі станини й підняв важкий кулемет. Закинув на плече чотири стрічки з патронами, прикрасивши себе смертю, наче гавайським вінком квітів. Потім, із кулеметом у руках, я побіг назустріч ворогам, у напрямі сухого ложа річки, до центру їхньої лінії.
Я чув свій шалений крик і пронизливий свист повітря довкола, коли кулі пролітали зовсім близько, заглушуючи мою спроможність чути й обвіваючи моє обличчя гарячим сухим вітром. Я біг, дико волаючи, й кулемет трусив моє тіло, наче бив по мені кулаком велетня. Порожні використані патрони вилітали зі щілини блискучим потоком, дзвеніли, наче срібні дзвіночки, коли підстрибували, вдаряючись об скельну поверхню землі. Я бачив, як край берега розпадається на бризки та хмаринки пилюки, коли я поливав його вогнем, побачив, як в одного з ворогів влучила куля, й він упав навзнак.
Їхній вогонь слабнув, я побачив рух в очереті, коли вони почали втікати. Один із них підхопився на ноги, випростався й вистрелив по мені залпом. Поруч зі мною від стовбура відкололися шматочки кори, і я спрямував кулемет на ворога. У своєму камуфляжному однострої та схожому на глибоку миску сталевому шоломі він зігнувся над кулеметом, дуло якого дивилося своїм червоним оком прямо на мене, і я здивувався, що він не влучив у ціль із такої короткої відстані.
Одна з моїх куль влучила йому в рот, збивши з нього шолом, і вміст його черепа вилетів крізь потилицю рожевою хмаринкою. Він упав під берегом.
– Біжіть за ним! Прикрийте його! – кричав Лорен десь позад мене, але мені було байдуже.
Я добіг до берега річки й подивився вниз у сухе річище. Вони швидко втікали до протилежного берега, і я спрямував на них кулемет. Дивився, як вони падають, як танцюють між ними фонтанчики білого піску. Я досі кричав верескливим криком.
Остання стрічка з набоями зісковзнула з мого плеча і знайшла швидкий кінець у голодній пащі мого кулемета. Кулемет замовк у мене в руках, із нього більше не було користі, і я пожбурив його слідом за ними. Лють і смуток відкинули мене далеко за межі свідомості й страху. Я стояв неозброєний і не відчував страху, й на протилежному березі Тимоті Маґеба обернувся до мене. У його правій руці був пістолет, і він прицілився. Я почув, як куля пролетіла біля самої моєї голови.
– Убивця! – заволав я, і він вистрелив знову, двічі.
Схоже, янголи смерті обгорнули мене своїми крильми, бо я навіть не чув, як мене проминули кулі. Я побачив, як він дивиться на мене палючим поглядом своїх жахливих, затягнутих димом очей, велике чавунне ядро його голови скидалося на голову пораненого дикого звіра, загнаного в безвихідь.
Раптом біля мене опинився Лорен, він підняв свою гвинтівку й вистрелив у Тимоті. Я думаю, Лорен у нього поцілив, бо побачив, як він здригнувся й легко похитнувся, а потім зник у густому чагарнику, що накривав найвищу частину протилежного берега. Полісмени прийшли за нами, рухаючись розтягнутою лінією до берега й через ложе пересохлої річки, де лежали вбиті. Вони зробили кілька залпів по чагарнику, проте Лорен відкликав їх назад.
Лорен озирнувся й подивився на мене, в його очах була недовіра.
– Вони жодного разу в тебе не влучили, навіть подряпини на тобі немає, – сказав він із подивом. – Жодна куля не зачепила тебе – о мій Боже, Бене, мій Боже! – Він похитав головою. – О, як ти мене налякав, божевільний виродку. Я мало не помер від страху за тебе.
Він обняв мене за плечі й повів до автомобілів.
Макдоналд усе ще тихо стогнав. Ми підняли краєчок лендровера, Лорен і я. Макдоналд зойкнув, коли полісмени витягли його з-під машини. Його ноги були вивернуті під дивними кутами, а обличчя дуже зблідло, його засмага скидалася на коричневий бруд, і дрібні краплі поту виступили на верхній губі.
Я залишив Лорена, щоб він зробив Макдоналдові укол морфію і поставив шину на зламану ногу, а сам пішов туди, де лежав Ксаї.
Куля увійшла йому між лопатками в самому центрі спини, й після неї залишилася синьо-чорна дірка, з якої зовсім не текла кров. Проте він лежав у калюжі згущеної крові, і я знав, якої страшної шкоди мала натворити куля, коли вилітала з його грудей. Я не став його перевертати. Я не міг примусити себе це зробити, але його голова була повернута вбік, і я присів навпочіпки поруч із ним. Пучками я опустив повіки над його розкритими китайськими очима.