– Відійди з миром, маленький брате, – прошепотів я.
– Ходімо, Бене. Вони повернуться. Нам треба поспішати, – погукав мене Лорен.
Двоє полісменів були вбиті, й сержант загорнув їх у їхні ковдри.
– Загорніть і бушмена, – сказав я йому.
Він завагався, але потім побачив вираз мого обличчя й швидко пішов забрати тіло Ксаї.
Ми поставили третій автомобіль на колеса, й, поки полісмени затягували на борт наших мертвих і поранених, Лорен і я оглянули його. Дві шини прострелені наскрізь, бак для пального посічений кулями, кермовий механізм перебитий кулею, а інша куля пробила шлямовик двигуна. Мастило виливалося з нього й смерділо у спекотному повітрі.
Лорен швидко розташував сержанта і трьох полісменів, які залишилися живими, по периметру захисту між хінними деревами, а ми швидко відсунули покалічений лендровер під захист двох розбитих автомобілів, щоб попрацювати з ним, не боячись обстрілу.
У лендровері Макдоналда був ящик із інструментом. Ми замінили колеса з пробитими шинами так швидко, ніби двоє механіків, які здобули головний приз на змаганнях, де збирають нові автомобілі з цілих деталей розбитих автомобілів. Коли ми затягували болти на останньому колесі, знову почався обстріл. Стріляли з протилежного берега, до якого було не ближче, аніж чверть милі. Вони добре засвоїли урок і тепер дотримувалися значної відстані. Наші полісмени відповіли на обстріл пострілами з двох важких кулеметів, аби ще більше відібрати в них охоту наближатися до нас.
Під час стрілянини ми з Лореном, вимащені мазутом до ліктів, працювали. У поспіху ми обдирали шкіру із суглобів, зачіпаючись об гострі сталеві деталі, отримували опіки та пухирі, доторкаючись до розжарених трубопроводів та системи вихлопних газів.
Ми зірвали кришку з олієзбирача з перекинутого лендровера, й гаряче мастило капало нам в обличчя, коли ми переставляли його на наш автомобіль. Защільник був спрацьований, мастило протікатиме, але його вистачить, щоб ми змогли добутися до безпечного місця.
Лорен замінив коробку передач, а я тим часом знайшов у своєму багажі коробку мила й заліпив дірки в баку для пального. Поки ми працювали, я благословляв китайських ремісників, які виготовили оту низькопробну зброю, з якої стріляли наші вороги, що засіли на протилежному березі, і яка мала обмежену дальність долітання й обмежену влучність.
Ми наповнили бак бензином і поміняли мастило, при цьому нам довелося стояти на повен зріст під пострілами снайперів на далекому березі, намагаючись працювати методично й не слухати свисту куль, які пролітали біля наших вух.
Лорен стрибнув на місце водія й натиснув на стартер; він завищав раз і вдруге, а я міцно заплющив очі й почав молитися. Лорен відпустив кнопку стартера, і в тиші я почув, як він лається з гірким розпачем. Він спробував знову, заряд батареї тепер ослаб, гудіння двигуна вповільнилося й заглухло.
Випадкова куля розбила вітрове скло, обсипавши нас блискучими скалками. Лорен досі лаявся. Я в розпачі подивився на небо – сонце сідало, й залишилося лише півгодини або десь так світлого дня. У темряві гієни спустяться вниз зі свого гребеня. Так ніби вони прочитали мої думки, вогонь звідти посилився. Я почув, як одна з куль влучила в металевий каркас нашого лендровера. Лорен стрибнув із місця водія і знову відчинив капот. Поки він працював, я закричав, звертаючись до Ндабуки:
– Чому ви не стріляєте, сержанте? Ви допомагаєте їм тренуватися у влучності. Примусьте їх пригнути голови, нехай вам чорт!
– Набої майже закінчилися, сер! – гукнув він у відповідь, і я відчув неприємний холод у животі.
У нас немає набоїв, а ніч швидко наближається.
Лорен із виляском пристукнув капот і знову пірнув на місце водія. Він подивився на мене крізь розбите вітрове скло.
– Помолися ще раз, Бене. Твоя перша молитва була збіса невдалою. – І натиснув на стартер. Він стомлено загурчав, але двигун не завівся. – От і маємо, Бене, – сказав мені Лорен. – Обом батареям капут.
– Сержанте, приведіть сюди всіх своїх людей, – закричав я. – Ми штовхатимемо машину. Допоможіть нам.
Вони підбігли до мене і стали позаду лендровера.
– Починай через секунду! – закричав я Лоренові, й низка куль ударила біля ніг, обсипавши мене скалками каміння.
Ми натисли всією своєю спільною вагою на лендровер, і він покотився по землі, назад, у напрямку річки.