Її металурги розробляли поклади металів, її мисливці освоїли великі території, її скотарі схрестили дрібну чагарникову худобу ює з великими биками, яких кораблі Габбакука Лала привезли з півночі. Її землероби сіяли хліб і поливали його водою з озера. Щоб захистити своїх громадян і богів, почали будівництво мурів Опета. Земля та її скарби були поділені між дев’ятьма шляхетними родинами полководців, що привели флот до цієї місцевості, а тепер стали членами царської ради.
Габбакук Лал, чиє кремезне тіло покрутив і знівечив артрит, а червоний, палахкотючий вогонь його волосся й бороди змінився на сірий попіл, нарешті помер. Але його найстарший син, на той час уже адмірал флоту Опета, взяв собі батькове ім’я. Другий Габбакук Лал здійснював управління флотом Опета, який дедалі зростав, використовуючи його для торгівлі та досліджень. Його кораблі досі ходили добре второваним шляхом на північ, але вони також здійснили далеку подорож на південь, туди, де земля обкручувалася в протилежний бік, і велика гора з пласкою вершиною охороняла південний мис. Тут несподіваний шторм, який утворився з північного та західного вітрів, розтрощив половину опетського флоту на скелях під горою. Жерці розтлумачили той випадок як застереження від богів, і відтоді жоден із кораблів Опета не наважувався запливати так далеко на південь.
Минали століття. Царі сходять на трон і потім сходять із нього. Виникають нові звичаї, манери богів та способи поклоніння їм змінюються, пристосовуючись до нової землі, народжуються нові покоління людей зі змішаною кров’ю Опета та ює. Кожен із них є громадянином, але тільки шляхетним родинам дозволено правити країною. Він може втішатися всіма привілеями й виконувати всі обов’язки громадянина, крім управління справами держави. Це дозволено лише людям старої крові, чистої й незаплямленої. Як відгалуження цієї знаті виникає клан воїнів-священиків. Вони сини Амона, і я з великою цікавістю довідався, що клан походив від чоловіка з давнього царства, тобто з міст Тір і Сидон, що існувало на землях Ханаану. Ті священики, либонь, походили від єврейського кореня. Ніхто не забороняє нам робити цікаві припущення, чи не так?
Народжуються нові герої й воюють на кордонах або придушують повстання рабів, або вбивають диких звірів. Відроджується давнє мистецтво тренування слонів, і цареві слони підсилюють його військо й полегшують важку працю на будівництві та спорудженні шахт.
Під час читання золотих книг іноді виникало фізичне відчуття зв’язку з минулим. Гай описує будівництво мурів та башт Ваала. Вони точно відповідають тим фундаментам, які ми відкрили. Гай повідомляє, що мури мали тридцять п’ять футів заввишки і п’ятнадцять футів завтовшки, й ми знову дивуємося, як вони могли зникнути.
В іншому місці він описує дари, що їх єгипетські чиновники піднесли в Кадисі Великому Левові – так тепер називали царя; серед тих дарунків він описує золоту чашу, чудово оброблену, зі знаками вічного життя. Це та сама чаша, яку ми знайшли між руїнами храму, й того вечора я знову пішов оглянути її. Тепер я подивився на красу чаші новими очима.
Читаючи пісні Гая, ми завжди намагалися розв’язати головоломку вгадування сучасних назв для тих тварин і місцевостей, про які він згадує. Міста й гарнізони давно перестали існувати або перетворилися на таємничі купи давніх каменів, якими всіяний ландшафт Центральної Африки. Проте ми з великим хвилюванням вислухали, як люди з Опета почали шукати землю, придатну для вирощування виноградників та олив. Олія та вина, доставлені з півночі, мали більшу вартість, аніж їхня вага в золоті на той час, коли вони завершили подорож на кораблях Габбакука Лала П’ятого.
Виноградарі та городники Великого Лева відкрили пасмо високих гір далеко на сході. Там панував туман і прохолодне чисте повітря. Для будівництва терас та обробітку схилів із родючим ґрунтом було залучено десять тисяч рабів. Живі рослини в гончарних посудинах доставлялися на південь найшвидшими кораблями, потім їх вантажили на слонів і перевозили в гори Зенґ, з яких і стали потім надходити солодкі вина, що їх поет Гай нахваляє з палким ентузіазмом. Описує він і будівництво терас, де вирощували сади, які існують у горах Іньянґа до сьогоднішнього дня.
З описів диких тварин і птахів Пунту та чотирьох царств ми могли впізнати більшість із них. Священний сонячний птах, який носив м’ясо на пожертви Ваалові, злітаючи вгору в безхмарне небо, аж поки зникав за межами простору, доступного для людського ока, то був, звичайно ж, гриф-стерв’ятник. У такий спосіб ми збагнули значущість вирізьблених стерв’ятників і смисл печатки на золотих сувоях. Грифа-стерв’ятника обрали за емблему воїнів-жерців, синів Амона, Бен-Амона. Гай поставив особисту печать на глеки, в які помістив сувої.