– Він смоктав лише червоне вино Зенґу, а зуби точив на лезі своєї сокири.
– Якби в озері було вино, а не вода, він понизив би його поверхню до такого рівня, що ми могли б пройти по ньому пішки.
Гай підморгнув їм, наче лукавий гном, і відірвав ще одну лапу від смаженої качки.
Наприкінці ранку вони досягли мілини, й Габбакук Лал вийшов наперед, щоб провести корабель крізь вузький канал. Водяні гіацинти, папірус і з десяток інших різновидів рослинності загрожували перекрити шлях життя для Опета. Човни, які працювали в каналі, відійшли вбік, коли десять великих кораблів проминули їх на срібних крилах. Офіцери салютували штандартові дому Барка на головній щоглі, піднявши вгору стиснуті кулаки, але загони рабів, приречені вічно боротися з озерними водоростями, стояли мовчки, дивлячись на кораблі терплячими очима тварин.
Ближче до Опета вони проминули багато рибальських човнів. У сітях, які витягували з води, риба виблискувала сріблом, наче спіймані зорі, а вгорі, над головами людей, літали й голосно кричали білі хмари чайок.
На обрії виринув ряд скелястих пагорбів, тьмяно-червоних у сонячному світлі, й на палубу висипали всі ті, хто втішався хвилинами повернення додому.
Мурсил, головний мисливець, прийшов до Ланнона на стернову палубу й опустився на коліно.
– Ти кликав мене, величносте.
– Так, і пігмея.
– Він тут, царю.
– Я обіцяв вам винагороду. Назви, чого ти хочеш.
– Мій володарю, я маю три дружини. Й усі вони жадібні.
– Ти хочеш золота?
– Якщо ти не проти, володарю.
– Гаю, напиши записку до скарбниці, нехай вони видадуть йому п’ять пальців золота.
– Нехай Ваал світить для тебе вічно.
– А що хоче від мене пігмей?
Мурсил покликав до себе маленького жовтого бушмена, й Ланнон оглянув його з цікавістю.
– Як його звуть?
– Ксаї, мій володарю.
– Він не розуміє мови?
– Ні, мій володарю, він розмовляє лише власною примітивною мовою.
– Запитай у нього, чого він хоче. Можливо, він хоче одержати волю?
– Він не розуміє, що таке воля. Він схожий на собаку, величносте. Заберіть у нього хазяїна, й він утратить смисл свого життя.
– Запитай у нього, чого він хоче.
Мурсил і бушмен розмовляли протягом тривалого часу мовою, схожою на цвірінькання горобця, перш ніж головний мисливець обернувся до царя.
– У нього дивне прохання.
– Назви його.
– Він хоче полювати разом із чоловіком, який убив великого лева.
Ланнон витріщився на бушмена, який усміхався йому з привабливою відвертістю дитини.
– Він думає, мій володарю, і простіть йому за зухвалість, – Мурсил трохи спітнів, він почувався ніяково, – він думає, що ви бог, і хоче належати богові.
Ланнон гучно зареготав і поплескав себе по стегну.
– Тож нехай так і буде. Я призначаю його майстром царського полювання – з відповідною платнею й усіма привілеями. Візьми його до себе, Гаю. Навчи його розмовляти нормальною мовою, а якщо тобі це не вдасться, то сам навчися розмовляти, як він.
«Одні волоцюги та каліки», – сумно подумав Гай.
Його дім був напхом напханий такими людьми, щоразу, коли він накопичував досить золота, щоб купити собі звабливу молоду рабиню, йому доводилося витрачати його на іншу, надто стару або калічну, щоб задовольняти його потаємні бажання, бо вона призначалася його зверхником у команду жриць Астарти. Але пігмей навіть допоможе йому з витратами, бо одержуватиме платню царського мисливця.
Ланнон урвав розмову й обернувся обличчям до поручнів. Їхня метрополія нарешті з’явилася над обрієм. Стіни храму світилися під сонцем червоно-рожевим кольором, а нижнє місто було яскраво-білим, стіни будинків там пофарбовані попелом із раковин озерних молюсків.
Військовий флот Опета вийшов із гавані, щоб привітати їх. Щити та шоломи легіонерів виблискували на сонці, коли кожен корабель проходив перед носом флагманського корабля й позолота на його гострому, як стріла, носі ловила сонячні промені. Вони бачили шкури великих левів, розвішені на головній щоглі під штандартом Барка, й вітальні вигуки летіли в далечінь над водою.
Флагманський корабель увійшов у гавань, усе ще підштовхуваний своїми досконало організованими веслами. Габбакук Лал хотів причалити корабель біля кам’яної пристані, де завжди збирався великий натовп. Усе населення міста вийшло вітати нового царя у своєму найкращому святковому одязі, посилаючи йому заздоровниці зі ста тисяч горлянок.
В останню можливу мить Габбакук Лал опустив руку, подавши сигнал барабанщикові та стерничому. Корабель обкрутився на кормі, причому кожне весло було у воді, щоб спрямувати його до зупинки, і легко доторкнувся боком до кам’яного причалу. Ланнон Гіканус та його супровід вийшли на берег.