Дружини Ланнона привітали його найпершими. Їх було дев’ять, по одній із кожної шляхетної родини, юні матрони благородної крові, горді й прекрасні. Кожна з них виходила вперед і ставала навколішки перед Ланноном, уперше називаючи його величністю.
У Гая боліло серце, коли він на них дивився. Це не ті поступливі, безмозкі дівчата-рабині, що складали йому компанію. Вони – справжні жінки. Він потребує одну з таких, щоб розділити з нею життя, й докладає всіх зусиль, щоб її здобути. Він сватався до дівчат із кожної великої родини Опета, але всюди йому відмовляли. Вони не дивилися далі, ніж його спина, й він не міг звинувачувати їх за це.
Урочистість зустрічі незабаром урвалася гучними криками «Го! Го!», і близнята вирвалися від своїх няньок і побігли по пристані. Не звертаючи найменшої уваги ні на свого батька, ні на вельмож, які тут зібралися, вони підбігли до Гая й затанцювали довкола нього, смикаючи його за одяг і вимагаючи, щоб він виявив увагу до них. Коли він узяв їх на руки, вони так шалено змагалися за його поцілунки, що це перетворилося на бійку зі смиканням волосся. Няньки прибігли йому на допомогу й відтягли малих геть.
Руки Імілци вчепилися в золоті коси Геланки, й похмурий вираз на обличчі Ланнона дозволяв Гаю зробити припущення, що дівчаткам дістанеться, й ці пухкі малі гепки незабаром почервоніють від шмагання. Він хотів би запобігти такому покаранню.
Гай прослизнув геть у натовп. Дорогою до храму він дешево виторгував в одного з торговців курча. Принісши його в жертву, подався до свого дому, який стояв у кварталі, де жили жерці, між зовнішніми та внутрішніми мурами храму. Домашні слуги всі повибігали йому назустріч, шкандибаючи та виявляючи йому свою відданість, трясучи сивими головами та плямкаючи беззубими ротами. Збуджено намагаючись довідатися про його останні подвиги, сподіваючись незабаром почути від нього історію про полювання, поки вони його митимуть та годуватимуть.
Коли нарешті йому пощастило втекти до спальні з наміром трохи відпочити, то полежати йому довелося недовго, бо з’явилися чотири найстарші царівни. Віком від десятьох до шістьох років, вони прорвалися крізь слабку оборону його рабів і вдерлися до кімнати, ніби вона належала не йому, а їм.
Зітхнувши, Гай відмовився від відпочинку й послав одну з дівчаток, щоб вона принесла йому лютню, а коли почав співати, то раби, один за одним, приповзли до кімнати й тихо посідали під стіною. Гай Бен-Амон знову був удома.
У 533 році від заснування Опета, шість місяців по тому, як він убив великого лева й підтвердив своє право на управління чотирма царствами, Ланнон Гіканус, голова роду Барка, покинув місто Опет і вирушив обстежити свої кордони, тобто виконати звичай, який уже безповоротно підтвердить його царське право. Цієї весни йому виповнилося двадцять дев’ять років, він був на рік старший від свого головного жерця.
Він вирушив у похід із чотирма своїми дружинами, бездітними, сподіваючись змінити їхній статус протягом подорожі, яка триватиме два роки. Він узяв із собою два легіони, кожен мав по шість тисяч гоплітів, легких піхотинців, сокирників і лучників. Легіони складалися переважно з вільнонайманців ює, якими керували офіцери зі шляхетних родин Опета, й були організовані за римськими правилами, у той самий спосіб, який Ганнібал запозичив під час кампанії в Італії. Легіон мав у своєму складі десять когорт, а кожна когорта складалася з шістьох центурій. Легіонери мали шкіряні нагрудники, конічні залізні шоломи на головах і були озброєні круглими, обтягнутими шкірою щитами з бронзовими розетками. На ноги вони взували шкіряні поножі й сандалі з прицвяхованими підошвами. Ідучи в похід, вони співали.
Офіцери, що йшли попереду своїх підрозділів, вдягалися розкішніше, як і личило їхньому шляхетному походженню. Їхні обладунки були бронзовими, а плащі виготовлені з тонкої тканини, пофарбованої в пурпуровий та в червоний колір.
Кавалерії не було. За п’ятсот років жодна спроба привезти коней із півночі ні до чого не призвела. Жоден кінь не витримував морської подорожі, а ті, які виживали, гинули незабаром після прибуття в Опет від таємничої хвороби, від якої їхня шкіра ставала тверда, а очі перетворювалися на криваве червоне желе.
Замість коней до війська набирали слонів. Ті величезні звірі з поганим характером будили жах у серцях ворогів Опета, коли йшли в атаку, а лучники в баштах на спинах тварин обсипали їх стрілами. Проте в шаленстві битви вони могли спричинити не менше безладу у своєму війську, ніж у війську ворога, і їхні поводатарі мали на озброєнні молоток і гострий шип, який заганяли в мозок знавіснілим тваринам. Ланнон узяв із собою в похід двадцять п’ять слонів.