Легіон зупинився після того, як споночіло, воїни поїли зготовленого холодного м’яса та коржиків, які вони переносили у своїх торбинах, тоді як переносники вина ходили між рядами, наповнюючи чаші.
– Поглянь-но.
Гай доторкнувся до плеча Ланнона й показав на північні пагорби. Небо світилося так, наче місяць сходив із протилежного боку. То був відсвіт від тисяч вогнів, на яких готували їжу.
– Багатий урожай, – кивнув головою Ланнон. – Точно так, як напророкувала відьма.
Гай ніяково здригнувся на згадку про Таніт, але промовчав.
– Її слова стривожили мене, я не спав багато ночей, обмірковуючи їх. – Ланнон витер жирні пальці та губи, перш ніж потягся до чаші з вином. – Вона проповідувала смерть і темряву, і зраду друга.
Він обполоснув собі рот вином і сплюнув на землю, перш ніж почати пити.
Гай помурмотів:
– Вона не проповідувала, величносте, вона відповідала на запитання.
Але Ланнон сказав:
– Я вважаю, що вона – зло.
– Величносте! – слабко запротестував Гай.
– Не дозволяй себе обманути гарненьким личком, Гаю.
– Вона молода, невинна, – почав Гай, але побачив, як Ланнон нахилився до нього, дивлячись гострим поглядом йому в обличчя, й замовк.
– Навіщо тобі потрібна ця відьма, мій Сонячний Пташе?
– Як дівчина, вона не означає для мене нічого. Як вона могла б щось означати, адже вона належить богині?
Гай заперечив своє кохання, а Ланнон відхилився назад і подивився на нього скептичним поглядом.
– Ти мудрий у всьому, мій друже, окрім жінок. Ти мусиш дозволити мені керувати тобою.
– Ти завжди добрий до мене, – промурмотів Гай.
– Тримайся якнайдалі від цієї дівки, Гаю. Дослухайся до поради того, хто тебе любить, вона не дасть тобі нічого, крім смутку.
– Ми відпочивали надто довго. – Гай підвівся на ноги й приладнав ремінець своєї сокири, обкрутивши його навколо зап’ястка. – Час рушати.
Після півночі вони перетнули низьку лінію пагорбів, яка утворювала перший косогір крутого берега річки, й перед ними простяглася широка відкрита низина, крізь яку протікала, звиваючись, річка Кал. Низина була омита місячним світлом, срібляста й голуба, і дим від десятьох тисяч вогнів, на яких готували їжу, стелився, як блідий морський туман над річкою, залягаючи прошарками в тихому нічному повітрі.
Вогні погасли, зменшившись до ледь видимих червоних крапок, якими було поцятковане місто, а хатини здавалися темними й безформними, густо розташовані без плану й системи, широко розкидане скупчення примітивних осель.
– Він назвав цифру в п’ятдесят тисяч – і не дуже помилився.
Гай подивився через низовину з річкою, а Ланнон, який стояв поруч із ним, запитав:
– Що ти робитимеш далі?
– Ти навчив мене, як полювати на дичину, мій царю.
Командири когорт, закутані в плащі, в шоломах і з похмурими виразами облич, підійшли, щоб отримати накази. Гай наказав спрямувати тонкий ланцюг піхотинців і лучників, які їх прикриватимуть, на схід. Протягом дня розвідники захопили близько чотирьох тисяч маленької бродячої чагарникової худоби, яка належала венді.
– Заберіть худобу із собою. Ви пам’ятаєте, до яких хитрощів удався Ганнібал в Італії, вона послужить і нам на великій річці.
Ланнон радісно засміявся й поплескав Гая по плечу, коли той пояснив свій задум.
– Лети для мене, Сонячний Пташе.
– Ричи для мене, Великий Леве, – усміхнувся йому у відповідь Гай, надіваючи й застібаючи свій шолом.
Дотримуючись цілковитої тиші, Гай повів чотири з половиною тисячі своєї важкої піхоти та сокирників і звелів їм залягти у формі півмісяця на краю лісу за містом. Він поспав протягом години й, коли один із центуріонів розбудив його, відчув, що геть замерз і закляк від нічної роси.
– Підіймайтеся, – тихо наказав він, і його наказ передали з уст до уст.
На краю лісу почулося шарудіння – засновигали чорні тіні, коли легіонери відкладали свої сокири, мечі та луки й натомість озброювалися дерев’яними киями, які застосовували, коли брали в полон рабів.
Гай і Ланнон поквапилися до своєї командирської позиції в центрі лінії, скинувши плащі й розминаючи захололі м’язи.
Гай подивився на сонне місто і втягнув у ніздрі запах диму від спаленого дерева, зготовленої їжі та людських екскрементів – великий кислий запах людства, що примусив його поморщитися. У місті панувала тиша, крім гавкання якогось цуценяти і скигління дитини, що ніяк не могла заснути.