Стара слониха високо підняла голову й хобот, готуючись із розгону завдати удару по цілі, до якої бігла. Її рот був широко роззявлений, нижня губа теліпалася, й Гай натягнув тятиву й випустив стрілу в задню частину її горла. Усі п’ять футів стріли зникли в її роззявленій пащі, й він знав, що наконечник знайшов мозок, бо вона впала на задні ноги, тремтячи й хитаючись, а з її горла вихопився здушений булькотливий крик. Повіки її очей пересмикнулися, вона впала вперед і затихла.
Вони вбили сорок одну слониху, тридцятеро з них мали дітей. Проте десятеро слоненят дресирувальники слонів забракували, бо вони були надто малі, щоб вижити сиротами, тож кожного з них забили однією стрілою милосердя. Інших відокремили й оточили спеціально навченими слонихами, які повели малят геть від закривавлених тіл їхніх матерів, що повсюди лежали купами. На полудень роботу було зроблено, й раби могли взятися за білування трупів і перенесення м’яса до гаків для копчення над димучими вогнищами. Заглибина перетворилася на смердючий морг, і стерв’ятники кружляли вгорі чорною хмарою, що майже затуляла сонце.
Опівдні Ланнон поїв із вельможами та начальниками полювання. Свіжозасмажені тельбухи слона з гарячим перцевим соусом, засмажене на відкритому вогні серце слона, начинене диким рисом з оливками, золотисті млинці й неминучі амфори зенґзького вина були стравами, гідними апетиту мисливців.
Ланнон був у пречудовому гуморі, розгулюючи серед своїх людей, сміючись і жартуючи з ними, обираючи того або того, щоб особливо його похвалити. Він був досі збуджений після полювання й коли зупинився біля Гая, то хотів лише трохи покепкувати з нього, сказавши:
– Мій бідолашний Сонячний Пташе, ти випустив лише одну стрілу під час полювання.
І Гай наготувався відповісти на це легким жартом, мовляв, якщо однією стрілою він убив слона, то вона є не менш ефективною, аніж багато стріл, коли раптом Задал, головний мисливець серединного царства, засміявся.
– Чи в тебе не стало сили натягти тятиву лука, святосте, чи гра здалася тобі надто небезпечною?
Відповіддю на слова Задала була мертва мовчанка, коли всі раптом усвідомили, що саме він сказав. Тоді він швидко оглянув коло облич, які дивилися на нього, і похолов, коли побачив, що всі дивляться на нього з тим самим неуважним дивним виразом, із яким дивляться на людей, призначених у жертву. Вельможа, який стояв поруч із ним, сказав таким тоном, ніби йшлося про щось само собою зрозуміле:
– Ти мертвий чоловік.
Тепер уже зі справжньою тривогою Задал подивився назад на Гая Бен-Амона. Надто пізно він пригадав репутацію цього жерця. Казали, що жоден чоловік не залишався жити, якщо він поглузував із його спини, його зросту чи його мужності. Із полегкістю він побачив, що жрець слабко всміхається й делікатно обтирає пальці об краєчок своєї туніки.
– Дякую тобі, великий Ваале, – нечутно помолився Гай із легкою усмішкою. – Це добре, що ти нагадав мені про мою обіцянку. Я ухилявся від полювання. Пробач мені, великий Ваале. Я надам тобі твій шанс тепер.
Відчуття полегкості в Задала тривало недовго, бо, коли Гай подивився прямо на нього, усмішка грала лише на губах жерця, а його очі були чорні й холодні.
– Задале, – лагідно сказав Гай, і натовп підсунувся ближче, щоб почути його слова. – Ти згоден полетіти зі мною на крилах бурі?
Усі здригнулися, почувши цей виклик, пролунали короткі коментарі, а тоді всі подивилися на обличчя Задала. Воно зблідло до брудного жовтого кольору, а губи стиснулися в тонку білу лінію.
– Я забороняю, – голосно промовив Ланнон. – Я не дозволю тобі робити це, Гаю. Ти маєш надто велику ціну для мене, щоб так ризикувати…
Гай спокійно його урвав:
– Величносте, це справа честі. Він назвав мене боягузом.
– Але ніхто не полював у такий спосіб протягом останніх п’ятдесятьох років, – запротестував Ланнон.
– П’ятдесят років – це надто довго, – усміхнувся Гай. – Чи не так, Задале? Ми з тобою повернемо до життя цей звичай.
Задал витріщився на нього, проклинаючи свій язик за нестриманість.
Гай досі всміхався, дивлячись на нього.
– Чи гра здається тобі надто небезпечною? – лагідно запитав він.
Протягом кількох довгих хвилин здавалося, що Задал може відмовитися, але зрештою він коротко кивнув – його губи досі були білими.
– Якщо тобі так хочеться, святосте.
І він знав, що публіка має слушність, – він чоловік мертвий.
У два великі кошики раби зібрали з одного мертвого слона вміст його нижніх кишок. Коли Гай і Задал роздяглися до голого тіла й вимазалися жовтим гноєм, Гай почув, як молодий Бекмор обговорює цей вид полювання з Мурсилом.