– Я не вірю, що можна вбити дорослого слона бойовою сокирою. Таке полювання нагадує мені не дуже приємну форму самогубства.
– Саме тому це називають «летіти на крилах бурі».
Гній слона смердів так гидко, що міг заглушити запах людини. Це буде єдиний захист, який матимуть мисливці. Їхній єдиний шанс увійти в близький контакт із великим звіром і не бути поміченим. Гострий сморід слона – єдиний спосіб заховатися від нього, бо зір у нього слабкий через короткозорість.
Тимон прийшов з оточення царя й став допомагати Гаєві, розмазуючи гній на його спині. Тимон швидко зрозумів метод, який вони застосують у поєдинку з величезним звіром.
– Високонароджений, я боюся за тебе, – тихо промовив він.
– Я сам боюся за себе, – признався Гай. – Накладай якомога товщий шар гною, Тимоне. Я волію радше смердіти, ніж померти.
Гай подивився на крутосхил, який виводив із заглибини в долину. Слонова стежка петляла вгору в рідкому лісі. Вони перехоплять наступне стадо тут, перш ніж слони будуть стривожені запахом крові, який долітатиме із заглибини.
Гай озирнувся навколо себе й побачив, що мисливці розташувалися на вершині пагорба, обравши зручні місця, з яких вони могли спостерігати змагання. Його очі зустрілися з поглядом Задала. Майстер полювання був вимазаний жовтим гноєм з ніг до голови і стискав держак своєї сокири надто міцно. Страх виднів у його чорних очах, і страх знаходив вияв у тій манері, з якою він себе тримав. Гай усміхнувся йому, утішаючись його ніяковістю, і Задал відвернувся від нього. Губи йому тремтіли.
– Ти готовий, начальнику полювання? – запитав Гай, і Задал кивнув головою.
Він не довіряв своєму голосу.
– Ходімо, – сказав Гай і почав спускатися схилом, але Ланнон перепинив йому шлях.
У його очах світилося передчуття лиха, а його усмішка була непереконливою.
– Той йолоп Задал бовкнув, не подумавши, й він не мав на думці того, що сказав. Жоден чоловік тут не сумнівається у твоїй мужності, Гаю, крім самого тебе. Не намагайся доводити її надто переконливо. Життя мало означатиме для мене без мого Сонячний Птаха.
– Мій володарю…
Голос у Гая пролунав хрипко. Він був зворушений до глибини серця тим страхом, який Ланнон висловив за його життя.
– Перший удар дуже небезпечний, Гаю. Стережися, щоб, коли він упаде, він не впав на тебе.
– Я цього не забуду.
– Не забудь також помитися, коли сьогодні ти прийдеш обідати зі мною увечері.
Ланнон усміхнувся й відступив убік.
Двічі протягом полудня невеличкі стада слонів проминали їх, рухаючись угору крутосхилом між деревами. Щоразу Гай хитав головою, дивлячись на Задала, й дозволяв їм пройти, бо там були самиці зі слоненятами та ще не зовсім дорослі самці.
День хилився до кінця, і Гая опанувало не вельми приємне відчуття полегкості, змішане з відчуттям вини. Можливо, боги ухвалили рішення на його користь і не намагатимуться піддавати його випробуванню.
Залишилася одна година світлого дня. Гай і Задал спокійно сиділи біля стежки, ховаючись за густим гіллям мавпячої яблуні, що низько звисало з дерева.
Гній висох на їхніх тілах, і тепер шкіра в Гая неприємно свербіла. Він сидів, поклавши сокиру з грифами собі на коліна, й дивився на стежку, сподіваючись, що ніхто не з’явиться на ній до смеркання й він зможе відмовитися від цієї божевільної пригоди, на яку його штовхнули честь і поспіх. «Дивно, як бездіяльність затьмарює навіть найпалкіші пристрасті», – подумав Гай і криво посміхнувся, погладжуючи держак своєї сокири.
Він побачив рух унизу пагорба, рух великого сірого тіла, схожий на дим між деревами, й відчув, як його шкіра стала гусячою. Задал також усе побачив, він припинив метушливі рухи й закляк поруч із Гаєм.
Вони чекали, й несподівано два слони вийшли з-під дерев. Два великі старі самці з важкими іклами легко підіймалися схилом. Вони були на відстані ста кроків один від одного, ця відстань розділяла їх на стежці, й у їхній ході була та настороженість і відчуття мети, які остерегли Гая, що вони недавно стривожені, а може, й поранені мисливцями в долині.
– Ми візьмемо цих двох, – прошепотів Гай. – Якого ти обираєш?
Задал мовчав протягом хвилини, дивлячись на самців досвідченим оком. Перший слон був старший, й одне з його ікл обламалося біля самої губи. Він був худіший і сухорлявіший, ніж його товариш, а те, що він ішов попереду, вказувало на його більший досвід, більшу настороженість, і зламане ікло свідчило, що він підступніший, а його темперамент менш передбачуваний.
– Другого, – прошепотів Задал, і Гай кивнув головою.
Він чекав саме такої відповіді.
– Зараз я відійду назад. Ми спробуємо напасти на них водночас.