Гай наповнив вином чашу з однієї зі своїх улюблених амфор, тієї, яку він зберігав для особливих випадків. Він тихенько наспівував сам до себе, й легка усмішка раз у раз набігала йому на уста й примушувала його темні очі іскритися.
Він повернувся до Опета опівночі, поспав п’ять годин, а тепер, помившись й одягшись у свою найкращу білизну, послав рабиню, щоб вона покликала пророчицю Опета зустрітися з ним. Уся кров і всі пристрасті останніх тижнів, проведених на пагорбах, які оточували долину великої річки, тепер були забуті в чеканні зустрічі з Таніт. Він забув і про скалічене тіло Селени, яке притягли до табору за бойовим слоном, про високу постать Тимона, зігнутого під вагою ланцюгів і свого горя, коли його повели геть наглядачі рабів, забув про його грізний звинуватливий погляд, спрямований на Гая, про його закуті в ланцюги руки, які він підняв жестом погрози чи благання, Гай не міг зрозуміти, що саме ховалося за тим жестом. Забув і про те, як свистів і сичав канчук наглядача рабів, опускаючись на чорні закривавлені плечі, канчук завтовшки з палець, який шмагав, не розтинаючи шкіру. Уперше відтоді, як усе сталося, Гай цим не переймався, бо все його єство заповнилося радістю кохання.
Замислено випнувши губи, він капнув чотири краплі прозорої рідини з голубої скляної пляшечки у вино, заткнув пляшечку й помішав вино вказівним пальцем, замислено обсмоктавши палець і зморщивши носа перед слабким пліснявим запахом наркотику. Він додав у вино трохи дикого меду, щоб замаскувати запах і смак, покуштував вино знову й, нарешті задоволений, поставив чашу на дерев’яний стілець поряд із купою подушок. Там уже стояла тарілка з тістечками й цукерками. Гай накрив чашу з вином клаптем шовкової тканини, потім із втіхою подивився на свої приготування. Він узяв лютню, піднявся сходами на дах і сів там біля парапету. Налаштував інструмент і став бренькати на ньому, тренуючи голос і пальці й дивлячись у вузький провулок, що вів до парадних воріт його дому.
В осяйному світлі ранку води озера були ясно-блакитними, лише трохи темнішими, аніж небо. Вітер збрижив поверхню озера легенькими хвилями, й одна з галер Габбакука Лала, піднявши весла, наближалася до гавані під великим трикутним вітрилом. Морські птахи летіли за нею, ширяючи над її кормою.
Високо над озером полуденні хмаринки формувалися у високі спінені грозові хмари. «До заходу сонця буде дощ», – подумав Гай, відчуваючи грім у повітрі, в тому, як доторкався одяг до його шкіри та до кучерів його бороди.
Йому перехопило дух, а музика завмерла під його пальцями, коли дві постаті повернули в провулок і рушили до воріт його дому. Вони були вдягнені в грубі плащі з брунатними каптурами, які вдягають жриці Астарти, коли виходять назовні зі своїх храмів. Проте мішкувата й груба одіж не могла приховати ані швидку ходу та юну поставу вищої з двох постатей, яка йшла попереду, ані похилий вік і важке пересування сутулої жінки, що шкутильгала за нею. Старечий голос, засапаний і тонкий, роздратовано вигукнув:
– Моя пані, повільніше! Благаю вас не бігти так швидко!
І Гай від радості усміхнувся. Рабиня відчинила ворота, й, коли вони увійшли в двір, Гай щосили вдарив по одній струні на лютні, й Таніт завмерла на місці. Стара нічого не почула й пішла до будинку з бурчанням і мурмотінням, а Таніт досі дивилася на Гая, що сидів на даху біля парапету.
Він заспівав, і дівчина, що стояла під ним, підняла з обличчя каптур і дозволила йому впасти собі за спину. Вона розпустила волосся, дивлячись на його обличчя великими зеленими очима захоплено і врочисто. Він проспівав пісню, яку написав у пустелі, пісню, присвячену Таніт і записану до золотої книги, й, коли остання нота продзвеніла в ясному повітрі ранку, щоки в Таніт зарожевіли, а губи затремтіли.
Гай спустився сходами й зупинився біля неї, не торкаючись її.
– Ти моя душа, – ніжно промовив він, і вона хитнулася до нього, ніби підштовхувана силою, що перебувала поза її контролем.
– Мій володарю, я не можу довіряти собі, стоячи з тобою там, де інші очі можуть нас побачити. Я боюся, що не зможу стримувати своє кохання, й навіть сліпий зможе його побачити. Будь сильним за мене.
Гай узяв її за лікоть і повів у дім. Коли вони йшли до вітальні, Таніт легенько спіткнулася й на мить притиснулася до нього.