– Наказуй мені! – вигукнув він. – Наказуй мені, Манатассі, Великий Чорний Звір, Грім Небесний!
Інші почули ім’я, й усі попадали на землю, наче скошені блискавкою.
– Наказуй нам! – вигукнули вони. – Наказуй нам, Чорний Бик тисячі корів.
Манатассі подивився на гурт вигнанців, що повзали в нього під ногами, й заговорив, не підвищуючи тону, але голосом, який проник у серце кожного з них:
– Я дам вам лише один наказ – ПІДКОРЯЙТЕСЯ!
Горн був зроблений у формі черева вагітної жінки, а вхід мав форму її піхви між розчепіреними стегнами, виліпленими з глини.
Щоб запліднити розплавлену руду, Зингала встромив в отвір піхви оленячий ріг міхів. Насадка з оленячого рога була виготовлена у формі фалоса, й робота виконувалася у суворій ритуальній послідовності, тоді як підмайстри співали пісню народження, а Зингала у шкіряному фартусі обливався потом і трудився, як повитуха, роздимаючи шкіряні міхи.
Коли нарешті витягли глиняну заглушку й розтоплений метал витік вогняним струменем у піщані форми, пролунав шепіт полегкості та привітань від тих, котрі спостерігали.
Користуючись ковадлом із бурого залізняка й набором спеціальних молотків, Зингала викував лев’ячу лапу з п’ятьма масивними кігтями з твердого металу. Він обточив її, відшліфував і відполірував, а потім знову нагрів і загартував у крові леопарда та в жирі гіпопотама.
Один із досвідчених майстрів чинбарної справи спорудив гніздо із зеленої шкіри слона й підлаштував його під обрубок правої руки Манатассі. Лапа із залізними кігтями була надійно прилаштована в шкіряному гнізді, а коли гніздо пристебнули до обрубка руки Манатассі, то він здобув собі страхітливу передню кінцівку.
Кані, верховний правитель венді й марнославний єдинокровний брат Манатассі, лежав на своїй коханці, коли залізні кігті зірвали половину його черепа. Дівчина під ним зойкнула й утратила з переляку тяму.
Сондала, цар бутелезі, мав багато підлеглих, велику кількість худоби, мало землі, придатної для пасовищ, і ще менше води, щоб допомогти своїм людям і коровам пережити сухий сезон.
То був маленький жилавий чоловічок, зі швидкими нервовими очима й завжди готовою усмішкою. З усіх племен, що оселилися понад великою річкою, його народ останнім прийшов із півночі й тепер був затиснутий між могутнім племенем венді з одного боку й довгобородими та брунатношкірими дравами в білих одіннях – із другого. Він мав характер, схильний до розпачу, готовий прислухатися обома вухами до будь-якої пропозиції.
Він сидів біля вогню й метав швидкі погляди на сухорлявого богоподібного чоловіка, що перебував у протилежному від нього кінці хатини, – царя з понівеченим обличчям, пташиними ногами й пазуристою залізною лапою замість руки.
– Ти маєш дванадцять полків, по дві тисячі людей у кожному, – сказав йому Манатассі. – Ти маєш п’ять квітників дівчат по п’ять тисяч людей у кожному. Ти маєш, згідно з останнім підрахунком, сто двадцять сім тисяч голів худоби – биків, корів, телят і волів.
Сондала всміхнувся й стривожено заворушився, здивований обізнаністю царя венді.
– Де ти знайдеш їжу, траву й воду для такої кількості? – запитав Манатассі, й усміхнений Сондала став зацікавлено слухати. – Я надам тобі пасовища й землю. Я надам тобі землю, багату фруктами й покриту буйною травою, землю, на якій твій народ зможе прожити протягом десятьох поколінь, не відчуваючи жодних обмежень.
– А чого ти хочеш від мене? – нарешті прошепотів Сондала, досі всміхаючись і швидко кліпаючи очима.
– Я хочу, щоб ти віддав свої полки під мою команду. Я хочу мати твого списа у своїй руці, я хочу, щоб твій щит затуляв мене та моїх воїнів.
– А якщо я відмовлюся? – запитав Сондала.
– Тоді я вб’ю тебе, – сказав Манатассі. – І заберу твої полки й усі п’ять квітників твоїх дівчат, і всі твої сто двадцять тисяч худоби, крім тих десятьох, які я принесу в жертву на твоїй могилі, щоб виразити повагу до твого привиду.
Манатассі посміхнувся, й то був такий жахливий оскал зубів на понівеченому обличчі, що власна усмішка Сондали закрижаніла.
– Я твій собака, – сказав він хрипким голосом й опустився перед Манатассі навколішки. – Наказуй мені.
– Я дам тобі лише один наказ, – лагідно промовив Манатассі. – І цей наказ буде – ПІДКОРЯЙСЯ!