Гай обережно засунув руку під укривала, обережно примостив її на голий живіт Таніт і почав досліджувати його.
– Ти ще нічого не можеш відчути, – тихо мовила Таніт й обернулася, щоб обняти його. Вона прошепотіла в його бороду: – Я не робила того, чого навчала мене жриця. Я вчинила неправильно, чи не так? Ти сердитий на мене, мій володарю?
– Ні, – сказав Гай. – Я дуже задоволений тобою.
– Я так і думала, – тихо засміялася Таніт і пригорнулася до нього, а тоді сказала сонним голосом: – Я хотіла сказати, ти будеш задоволений, коли звикнеш до цієї думки.
Стукіт і крики розбудили їх обох, і Гай схопив сокиру з грифами раніше, ніж прокинувся. Коли перша паніка заспокоїлася й домашні раби завдяки власним крикам і крикам у відповідь переконалися, що нічну тривогу підняли солдати з царської охорони, Гай відклав сокиру й запалив ще одну лампу.
– Святий отче, – постукав у двері спальні один із рабів його особистої обслуги.
– Що там таке?
– Охоронець царя. Великий Лев не може заснути. Він наказує, щоб ти взяв свою лютню й прийшов до нього.
Гай сів на краю кушетки й тихо, але сердито вилаявся, зануривши пальці в бороду та у волосся, намагаючись прогнати сон зі своїх очей.
– Ви мене чули, святий отче?
– Я тебе чув, – прогарчав Гай.
– Великий Лев сказав, що не прийме жодного вибачення і щоб я зачекав, доки ви одягнетесь, й особисто супроводжував вас до палацу.
Гай підвівся на ноги й потягся до туніки, але зупинив руку, коли побачив, що Таніт дивиться на нього. Її очі здавалися величезними у світлі лампи, а розкуйовджене волосся робило схожою на дитину. Гай підняв укривало й ковзнув до неї на ложе.
– Скажи царю, що палець, яким я натягую струни, болить, що горло в мене застуджене, що лютня в мене розбита і що я п’яний, – закричав він і обняв Таніт.
Шейх Гасан обмив пальці у срібній чаші й обтер їх клаптем шовкової матерії.
– Він намагається справити на нас враження, демонструючи свою силу, – промурмотів Омар, його молодший брат.
Гасан подивився на нього. Його брата вважали знаменитим чепуруном. Борода в нього вимита, напахчена, і її розчісують доти, доки вона заблищить, його одяг пошитий із найтоншого шовку, а його капці та камізелька гаптовані шовковою та золотою ниткою. На пальці він носить криваво-червоний рубін, розмірами не менший за фалангу дорослого чоловіка. Очі в нього затуманені від люльки з гашишем, яка лежить поруч нього на подушках. Чепурун, либонь, і педераст поза всяким сумнівом, але при цьому він володіє глибоким розумом і витонченою інтуїцією, на які Гасан покладав великі надії.
Вони сиділи вдвох під старою смоковницею з широко розкинутим гіллям, що створювало глибокий затінок. Корабель, на якому вони прибули на цю зустріч, стояв на білому піску нижнього острова, й зі свого вигідного спостережного пункту їхній погляд через протоки, піщані береги й прибережні озера великої річки досягав до її північного берега.
Табуни морських корів лежали на піщаних берегах або напівзанурені на мілинах – великі сірі тіла, схожі на річкові камені, на яких безтурботно стояли білі чаплі.
На північному березі понад річкою тяглася тонка стрічка темно-зеленої рослинності, але вона відразу переходила в брунатні пагорби, що стояли за нею. Тут місцевість мала занедбаний вигляд пустки. Пагорби голі й непривітні, з заокругленими вершинами. Земля вкрита ріденькою жухлою травою, а дерева, вбиті посухою й давно мертві, простягували свої покручені й безлисті гілки до неба.
Проте, поки шейхи дивилися, сцена почала змінюватися. Над пагорбами простяглася чорна тінь, так ніби штормова хмара затулила сонце.
– Я не помилився, – сказав Омар. – Зараз почнеться вистава, яка відкриє наші вуха до його слів.
Гасан сплюнув у пилюку світло-червону цівку й витер бороду шовком, спостерігаючи, як голі пагорби наповнюються життям, як поширюється чорна тінь. Він ніколи раніше не бачив такого збіговиська людей. Полки й дивізіони рухалися стрункими колонами, поки вкрили всі пагорби. Гасан нервував, але його обличчя було спокійне, очі серйозні, й лише довгі коричневі пальці, що ковзали по оздобленому дорогоцінними каменями руків’ю кинджала, зраджували його тривогу. Він не сподівався нічого подібного. Він прибув сюди, думаючи, що вони обговорять питання торгівлі та взаємних кордонів із новим чорним імператором, який з’явився на тій таємничій і погано знаній землі, що лежала за річкою. Натомість він опинився перед однією з найбільших армій у світі, яку пощастило зібрати. Він подумав, що й Александр навряд чи мав колись під своєю орудою таку величезну кількість людей.