Таніт не чула його запитання, вона болісно підшукувала слова для відповіді, й ще одна хвиля нудоти накотилася на неї. Вона відчула, як струминка поту потекла по її верхній губі, й нудота перетворилася на запаморочення голови.
Голос Ланнона відступив назад, і чорна темрява проковтнула її. Зона її зору звузилася, й вона бачила лише довгий промінь у суцільній темряві, в кінці якого обличчя Ланнона палахкотіло, наче золота зірка. Її вуха заповнив гуркіт, звук штормового вітру, що пробивався між деревами густого лісу. Потім звук вітру завмер у тиші й пролунав голос. Голос був хрипкий і низький, рівний і монотонний, голос глухої жінки або голос чоловіка, якого протягують разом із димом крізь люльку з гашишем. Із тихим подивом Таніт усвідомила, що дивний голос вилітає з її власного горла, а ті слова, які він промовляв, шокували її.
– Ланноне Гіканус, останній Великий Лев Опета, не запитуй про майбутнє. Для тебе майбутнє – темрява й смерть.
Вона побачила, як її власний шок відбився на обличчі Ланнона, побачила, як колір покинув його щоки, а його губи перетворилися на лінії блідого мармуру.
– Ланноне Гіканус, ув’язнений часу, що метаєшся у своїй клітці. Чорна темрява чекає на тебе.
Ланнон рвучко хитав головою, намагаючись заперечити ці слова. Золоті пасма його волосся, ще вологі після ритуального миття, танцювали на його плечах, і він зображував обома руками знак сонця, намагаючись відвернути слова, які встромлялися йому в серце, наче стріли, що вилетіли з потужного лука.
– Ланноне Гіканус, твої боги відлітають, вони летять угору й залишають тебе в чорній темряві.
Ланнон відступив від трону, піднявши руки, щоб захистити обличчя, але слова нещадно переслідували його.
– Ланноне Гіканус, ти, що прагнеш довідатися про своє майбутнє, знай же, що воно лежить і чекає на тебе, як чекає лев на необережного мандрівника.
Ланнон скрикнув, і його жах вибухнув у насильство.
– Підла зміюко! – зойкнув він і кинувся до пророчиці, перестрибуючи по кілька сходинок трону. – Паскудна відьмо!
Він бив Таніт по обличчю руками, і від його важких ударів її голова засмикалася вбік і назад. Каптур її плаща впав назад, відкриваючи її розпущене темне волосся. Удари ляскали по її тілу, але Таніт не промовила жодного звуку. Її мовчанка заохочувала Ланнона до нового насильства.
Він ухопився за полу її плаща й стягнув її з трону.
– Чаклунка! – заволав він і потяг її вниз сходами.
Вона важко впала й покотилася вниз, намагаючись підвестися на ноги, але перший копняк Ланнона влучив їй у живіт, і вона зігнулася навпіл, обхопивши своє тіло і стогнучи, поки його взуті в сандалі ноги обсипали її копняками.
Ланнон люто горлав, ганяючись за нею по приміщенню; молотячи її ногами, він розглядався навколо в пошуках якоїсь зброї, чогось такого, чим він міг би знищити жінку та слова, які вона промовила.
Потім несподівано кімната наповнилася жрицями, й Ланнон відступив, важко дихаючи, в його блідих очах палахкотіло божевілля.
– Величносте!
Превелебна мати вийшла наперед, і божевілля Ланнона притихло, але він досі тремтів, а його губи побіліли й смикалися.
Він обернувся й вийшов, залишивши Таніт плакати на вимощеній плиткою підлозі.
Божественна Рада Астарти зібралася в кімнаті превелебної матері й, коли вона зачитала вимогу, яку поставив перед ними Великий Лев, вони вислухали її спокійно, думаючи власні думки. Рада складалася з верховної жриці та двох її заступниць – обидві були старшими жрицями, обидві мали право прийти на зміну превелебній матері.
– Як ми можемо віддати одну з наших сестер на світський суд Великого Лева? Який ми створимо прецедент? – запитала сестра Альма.
Вона була маленька й зморщена, з обличчям, схожим на мордочку цікавої мавпи.
– У якому злочині звинувачують цю дитину? Якщо вона помилилася, то тільки ми маємо право судити її й покарати. Ми повинні захищати своїх сестер, навіть якщо для цього доведеться кинути виклик царю.
– Хіба може наше сестринство дозволити собі такий широкий жест? – запитала сестра Гака. Темношкіра, віспувата, з довгим, чорним, як воронове крило, волоссям, проте змережаним рідкою сивиною, вона мала сильні щелепи й низький, як у чоловіка, голос.
Вона не мала ще й сорока років віку й не сумнівалася в тому, що переживе превелебну матір. Донедавна здавалося, що вона стане наступницею керівниці сестринства, тобто заступить на посаду, про яку палко мріяла. Проте після того, як в Опеті з’явилася пророчиця, її позиція стала менш надійною. Історія підтверджувала, що кожна пророчиця з часом ставала превелебною матір’ю, попри претензії всіх інших. Крім того, ця пророчиця мала незаперечну прихильність верховного жерця, що не було дрібничкою в тому випадку, коли доходило до заповнення вакансії керівниці Божественної Ради. Отже, в Таніт сестра Гака мала сильну суперницю, але крім цих міркувань суто політичного характеру, вона мала й цілком інтимні причини ненавидіти її.