Сестра Гака швидко підступила до Таніт і нахилилася над нею, задерши їй спідницю, з суто лесбіянською цікавістю заглянувши їй між ноги, і брутально розтулила їй коліна.
Вона всміхалася, коли випросталася, й подивилася на двох інших верховних жриць.
– Ось де гріх, превелебна мати. Ось доказ злочину. – Вона подивилася на скоцюрблене тіло в себе під ногами. – Блюзнірство! – хрипким голосом вигукнула вона. – Блюзнірство! Злочин проти богині!
– Я не стану відповідати, – лагідно сказала Таніт. Синці трохи зблякли і припухлість стала меншою, але під одним її оком досі залишалася пляма кольору сливи, а губа була розбита, і її перетинав кривавий шрам. Вона лежала в ліжку протягом десятьох днів, але все ще була слабкою. – Я не хочу заплямити словами чоловіка, дорогого для мене. Я не назву вам його імені.
– Дитино, ти знаєш, що це смертний гріх. Ідеться про твоє життя, – сказала превелебна мати.
– Ви вже забрали від мене одне життя. Тож забирайте й решту. – Таніт прямо подивилася в обличчя сестри Гака, а від неї перевела погляд на Ланнона Гікануса, який стояв біля вікна. – Ти вже вирішив убити мене. Хоч би що я сказала, це не змінить твого наміру. Тому я збережу в таємниці ім’я батька моєї дитини. Я не дозволю, щоб ти використав це й проти нього.
– Ти дурна й затята, – сказала сестра Гака. – Ми все одно про все довідаємося, рано чи пізно.
– Чому це так важливо? – запитала Таніт. – Уся проблема в тому, що я стою між тобою і твоїми амбіціями. – Таніт подивилася прямим поглядом на сестру Гаку й побачила, що її слова проникли крізь темно-рожеву засмагу посічених віспою щік жриці. Таніт усміхнулася й обернулася до Ланнона. – Для тебе важливо лиш те, що я стала джерелом пророцтва. Ти намагаєшся його зруйнувати. Ти намагаєшся примусити богів скасувати свій вирок тобі. Але твої зусилля марні, Ланноне Гіканус. Вітри долі вже віють, собаки фатуму вже вийшли на полювання.
– Годі, – гаркнув Ланнон, виходячи на середину кімнати. – Я не хочу більше гаяти на тебе час. Я не можу далі слухати твоє дурне базікання. – Він подивився на сестру Гаку. – Приведи сюди стару жрицю, яка опікується цією відьмою.
Коли Айна стала, кліпаючи очима, приголомшена, перед царем, він подивився на неї без роздратування чи гніву.
– Ти мала обов’язки. Ти їх не виконала. Назви бика, який осідлав телицю богині.
Айна завила, запротестувала, стверджуючи, що вона нічого не знає. Вона впала навколішки, заскрипівши коліньми, перед Ланноном, підповзаючи до нього, цілуючи краєчок його туніки, базікаючи від жаху, сама не знаючи що. Ланнон роздратовано відштовхнув її від себе копняком і подивився на сестру Гаку.
– Якщо я не переоцінюю твої спроможності, ти не відцураєшся від чоловічої роботи. У тебе стане на це духу? – запитав він, і сестра Гака кивнула головою, облизавши губи.
Її очі спалахнули жорстокою радістю очікування.
– Спочатку зламай їй руки, – наказав Ланнон. – І нехай відьма стоїть поруч, щоб усе бачити.
Сестра Гака підняла Айну на ноги, легко тримаючи її своїми дужими брунатними руками, на зворотній частині яких росло шовковисте чорне волосся. Айна захиталася й зойкнула від жаху, а сестра Гака обернулася й примусила її стояти, заломивши їй одну руку назад на згині ліктя. Рука у старої жриці була тонка й біла з товстими синіми венами, що просвічували крізь шкіру.
– Стривайте! – скрикнула Таніт. – Відпустіть її.
– Відпустіть, – наказав Ланнон.
Таніт підійшла до старої жриці й ніжно поцілувала її в щоку й лоб. Айна схлипувала.
– Прости мені, моя дитино. Пробач. Я їм усе розповіла б. Пробач мені.
– Не хвилюйся, стара матусю. Не хвилюйся тепер.
Таніт підвела її до дверей і лагідно виштовхала з кімнати. Вона повернулася назад і сказала царю:
– Я назву тобі його ім’я. Але одному тобі.
– Залиште нас, – наказав Ланнон, і Божественна Рада підвелася й вийшла з кімнати.
Коли вони залишилися самі, Таніт назвала ім’я, гордо й з викликом, і вона побачила, як Ланнон похитнувся, наче дістав фізичний удар.
– Як довго він був твоїм коханцем? – нарешті запитав він.
– П’ять років, – відповіла вона.
– Отже, – сказав він, побачивши відповідь на чимало своїх запитань, – схоже, ми ділили його любов.
– Ні, величносте. – Таніт похитала головою. – Усю свою любов він віддавав мені.
– Ти робиш розумно, що говориш про це в минулому часі, – сказав їй Ланнон.
Він знову підійшов до вікна й подивився на озеро.