Залишившись сама, Таніт знову лягла на свою кушетку, всміхаючись.
– А мені байдуже, – прошепотіла вона. – Гай тут, а все інше не має значення.
Ланнон слухав Гая з дедалі більшим жахом. Його першою думкою було, коли Гай з’явився некликаний і несподіваний посеред ночі, що він якимсь чином довідався про завтрашню церемонію принесення жертви. Він подумав про те, щоб відмовити Гаю в аудієнції, став міркувати, як йому ухилитися від зустрічі з ним, але, поки він над цим міркував, Гай прорвався до спальні Ланнона повз приголомшених охоронців, які марно протестували.
Ланнон піднявся голий від своєї наймолодшої дружини, але гнівні слова застигли в нього на губах, коли він побачив, у якому стані з’явився до нього Гай.
– Пробач, величносте, я приніс жахливі вісті.
Ланнон витріщився на нього, на його брудну й запилюжену туніку, нерозчесане волосся та зваляну бороду, на схоже на череп обличчя, з якого зникла вся плоть, на дикі очі в їхніх глибоких, оточених синцями очницях.
– Що з тобою, Гаю?
Він швидко підійшов до жерця й допоміг йому втриматися на ногах братською рукою.
Рада дев’ятьох, усі вельможні родини Опета, зібралися на нічну сесію й вислухали рапорт Гая Бен-Амона в нажаханій мовчанці. Лише коли він прохрипів свою останню фразу й важко опустився на стілець, почалося белькотіння про те, чия в цьому провина, кого слід покарати, і вияви жалості до себе й сумніви.
– Нам сказали, що того чоловіка знищено в битві під Сетом!
Гай відповів:
– Вам сказали тільки, що я знищив під Сетом тридцять тисяч рабів. Я їх не називав.
– Як можна було зібрати таку велику армію без того, щоб ми знали про це? Хто винний?
Гай відповів:
– Її було зібрано поза нашими кордонами. Ніхто не винний.
– А як щодо шахт? Ми повинні їх захищати.
Гай стомлено всміхнувся.
– Ми маємо такий намір.
– Чому ми тримаємо на кордоні лише один легіон?
Гай похмуро їм відповів:
– Бо ви відмовилися виділити гроші для кількох.
Тоді вони всі обернулися проти нього, їхні слова з гуркотом проникали крізь туман виснаження.
– Як ти пройшов непоміченим крізь ворожі лінії?
– Чи не був колись цей Тимон твоїм протеже?
– Ти знаєш його добре, ти його навчав, чи не так?
Гай подивився на Ланнона.
– Годі! – Голос Ланнона урвав останню фразу. – Його святість закликав націю до війни. Він показав мені копії сувоїв, які підписав, і я збираюся їх затвердити.
– А чи не зачекати нам трохи? – Це озвався Філон. – Чи не надто ми поспішаємо?
– А чого ти збираєшся чекати? – запитав Гай. – Поки вони розпорють тобі живіт списом і відріжуть твої яйця?
Ланнон підписав накази про війну незадовго перед світанком і розпустив раду дев’ятьох словами:
– Ми знову зустрінемося ополудні, після останньої церемонії свята Родючості Землі. Озбройтеся й попрощайтеся зі своїми родинами.
До Гая він звернувся лагідним голосом, коли вони залишилися самі:
– Спи тут. Ти вже нічого не зможеш зробити.
Але він запізнився. Гай уже спав, схилившись на стіл і поклавши голову на руки. Ланнон підняв його зі стільця й відніс, як сонну дитину, до кімнати для гостей.
Він поставив біля дверей вартового.
– Ніхто не повинен розбудити святого отця, – розпорядився він. – Ніхто! Ти мене зрозумів?
Уже майже почало розвиднятися. Жертвоприношення мало відбутися через кілька годин, а він знав, що Гай заснув мертвим сном, який може тривати протягом кількох днів. Він покинув його й пішов помитися та вдягтися для церемонії.
Айна накинула каптур плаща собі на голову, затуливши обличчя. Вона просунула свої старі кощаві руки в широкі рукави й нахилилася, щоб задути свічку.
Вона стояла в темряві, міркуючи про те, що їй робити. Вона не стане чекати, коли верховний жрець покине палац. Айна мала доступ до палацових кухонь. Головний кухар там доводиться онуком її наймолодшій сестрі, й вона часто приходила туди поїсти, щоб знайти зміну від храмової дієти. Усі раби в палаці знали її. Буде просто довідатися від одного з них, де саме перебуває в великому домі верховний жрець, а ще простіше – передати йому послання.
Вона тихо розсунула штори своєї келії й виглянула назовні. Лише один смолоскип тьмяно жеврів у кінці проходу, але світла від нього було зовсім небагато, й Айна не помічала темної постаті, яка чекала на неї в затіненому кутку коридору, аж поки та не ковзнула в напрямку до неї.
– Ти ще не спиш, стара жінко? – лагідно запитав глибокий, майже чоловічий голос, і сильна рука схопила Айну за зап’ясток. – Ти зібралася когось навідати так пізно? То ти чула про те, що Гай Бен-Амон повернувся до Опета?