– Як тобі ведеться, Бене?
Я щось буркнув у відповідь і переклав дробовик на інше плече.
– А ходити вони вміють, малі виродки.
– Брате, ти тільки починаєш свій перехід, – остеріг я його.
Бушмени привели нас у нерівну непривітну місцевість, де із землі стриміли гострі гребені чорного залізняку, а чагарник був сірий, шпичакуватий і переплутаний, де глибокі розколини змережали рівну поверхню плоскогір’я, а спека була нещадна й люта, вона висмоктувала вологу з наших тіл і висушувала її, утворюючи смуги солі на наших сорочках. Саме таку місцевість мудрий старий слон-самець, усе життя переслідуваний людьми, міг обрати собі за притулок.
Ми відпочили з півгодини ополудні, шукаючи захисту під великою брилою (до її чорної поверхні було годі доторкнутися, бо вона обпалювала руки) й випивши кілька ковтків теплуватої води, потім пішли далі й майже відразу натрапили на слід.
– Ось де він. – Кінчиком отруєної стріли Ксаї накреслив обриси слонової ступні на твердій, як залізо, землі. – Невже ви його не бачите? – роздратовано запитав він.
Але хоч як уважно ми придивлялися до того місця, застосувавши весь свій досвід, ми там нічогісінько не бачили.
– Якщо це слід слона, – промурмотів Лорен, – тоді я китайський ремісник.
Але Ксаї впевнено звернув на новий напрямок крізь колючий чагарник, і ми видерлися на нове скелясте узгір’я, йдучи по сліду, якого Лорен і я не могли навіть бачити. Неподалік від вершини пагорба лежала купа слонячого гною, ще волога, хоч сонце пекло немилосердно, і хмарка жовтих та оранжевих метеликів кружляла над нею, приваблена вогкістю. Гній нагадував набивку матраца з волокна кокосової пальми.
– Ось те, сього ти сюкав, – прошепотів я Лоренові. – Тепел не балися.
– Це клятий чарівник, а не мисливець, – промурмотів Лорен, здивовано похитавши головою й знімаючи важку гвинтівку з плеча, щоб узяти її під руку.
Ми рушили далі, але тепер дуже повільно, часто зупиняючись, поки Ксаї та Ґал оглядали непроникні хащі колючих чагарників попереду нас. Перебуваючи у стані болісної напруги в густих кущах, кожен крок ми готували й ступали лише по сигналу маленької руки Ксаї з рожевою долонею, яку він простягав уперед, коли дозволяв іти, й підіймав угору, коли наказував зупинитися.
– Уперед! – наказала рука, й ми знову ступили крок, а тоді раптом: «Стоп!», коли рука розітнула повітря, як гострий клинок, потім пальці стислися в кулак і показали вперед, бо показувати на дичину пальцем не годилося, могло спричинити невдачу.
Ми стояли нерухомо, як смерть, наші блискучі від поту обличчя дивилися вперед у стіну чагарника, намагаючись проникнути крізь неї поглядом, – а тоді раптом слон з’явився як сірий привид у хащах сірих колючок, із якоюсь дивною недбалістю волочачи ноги. Його поморщена стара сіра шкіра звисала торбинами під черевом та в промежині між задніми ногами, хвіст у нього обліз від шерсті, хребці просвічували крізь шкіру на спині. Старий слон. Великий слон.
– Стійте там! – рука Ксаї показала на Ґала й на мене, і я згідно кивнув головою.
– Ходи за мною! – зігнутий указівний палець Ксаї показав на Лорена, й вони рушили вперед удвох крізь колючий чагарник, заходячи до слона збоку.
Бушмен, який здавався лялькою поруч із масивною постаттю Лорена, заводив його туди, звідки було зручно вистрелити в голову або в плече.
Слон зупинився біля одного з дерев і почав годуватися, обережно зриваючи з гілок бліді зелені паростки кінчиком хобота, запихаючи їх собі в рот і зовсім не здогадуючись про небезпеку. А збоку від нього Лорен, готуючись до пострілу, широко розставив ноги й нахилився вперед, щоб витримати відкат важкої рушниці.
Постріл пролунав з оглушливою гучністю, розколовши одурманену спекою тишу. Я почув, як куля увійшла в тіло слона, й той обкрутився від удару, обернувшись до Лорена, підняв жовті ікла високо вгору, відкинув величезні вуха назад, і в нього вихопився пронизливий вереск, коли він побачив людину. Слон заверещав від люті, й ненависть, яка давно в ньому жевріла, тепер вивергнула своє полум’я.
Він звернув убік і кинувся в напад, закривши для Лорена лінію вогню густими хащами колючого чагарника. Я побачив, як Лорен обернувся й побіг убік, намагаючись відкрити собі фронт для влучного пострілу. Його нога потрапила в мурашник – і він упав на повному бігу, важко вдарившись об землю, рушниця випала з рук, і він лежав оглушений там, куди тепер швидко наближався розлючений слон.