– Тепер ти говориш діло, – засміявся я.
– Як і завжди, партнере, – сказав він, стиснувши мене за плече.
– Як і завжди, Ло, – запевнив я його.
Ми багато розмовляли, трохи співали й пили віскі, аж поки вже закінчилася північ.
– Спати! – сказав тоді Лорен і підвівся, щоб піти, але несподівано він зробив паузу. – Бене, ти обіцяв мені зробити кілька фотографій малюнків білого царя, щоб я міг забрати їх із собою.
– Звичайно, Ло, ти їх матимеш.
Я підвівся на хистких ногах і пішов через кімнату до офісу. Узяв там пачку глянцевих світлин розміром дев’ять дюймів на шість зі своїх папок і повернувся з ними до Лорена. Стоячи під світлом, він переглянув їх.
– А чому ця відрізняється від інших, Бене? – несподівано запитав він і подав її мені.
– Відрізняється? Чим вона відрізняється? Я нічого не бачу.
– Обличчям, Бене. Воно має на собі якийсь знак.
І тоді я його побачив. Накреслений ледь помітною лінією хрест, який перетинав бліде як смерть обличчя царя. Я дивився на нього протягом хвилини. Він мене спантеличив. Раніше я його не помічав – він був схожий на темно-сіру лінію, що утворилася внаслідок нагрівання.
– Це, певно, якась вада в процесі проявлення, Ло, – припустив я. – Такий знак є на інших фотографіях?
Він швидко переглянув інші відбитки.
– Ні, немає. Лиш ця одна.
Я повернув її йому назад.
– Брак під час друку, – сказав я.
– Гаразд. – Лорен погодився з моїм поясненням. – Добраніч.
Я налив собі чарку на ніч, поки Саллі та інші виходили слідом за Лореном, і випив її повільно, сидячи сам-один і переглядаючи у своїй свідомості плани, які сформулювали Лорен і я, обговорюючи дослідження печери.
Я повинен визнати, що більш ніколи не згадав про дивний знак на обличчі білого царя. Моїм виправданням може служити лише той факт, що я був тоді п’яний – і п’яний добряче.
Наступні два місяці проминули швидко. Рал і я присвятили свої зусилля ретельним розкопкам підлоги в печері.
Результати здивували нас лише цілковитою відсутністю чогось важливого. Печеру ніколи не використовували як житло, ми не знайшли в ній ані рівня сміття, ані рівня печей. Ми знайшли чимало решток тварин до самої корінної породи. На рівні корінної породи ми натрапили лише на один обтесаний камінь – от і всі знахідки.
Наші розкопки надали печері негарного й незатишного вигляду, а корінна порода складалася з нерівного вапняку, тож я наказав засипати всі ями землею й гладенько розрівняти. Ми скористалися стародавніми блоками, щоб укріпити берег смарагдового басейну. Я розглядав цю роботу як поступку для зручності тисяч майбутніх екскурсантів, які прийдуть, щоб помилуватися дивовижною галереєю бушменського мистецтва після того, як про її існування довідається весь світ.
Як він і пообіцяв, Лорен надіслав мені радіограму, коли його компанія була готова розпочати розробку давньої шахти, яку ми відкрили під час полювання на слона. Гелікоптер доставив мене туди, і я провів три тижні з інженерами, що готували шахту до розробітку.
Золотоносна жила залягала нижче рівня води, як ми й сподівалися, й хоч її цінність дуже змінювалася від місця до місця по її довжині, проте середній вміст золота тут був дуже високий. Потай я радів тому, що матиму десять відсотків від загального прибутку, хоча й віддав перевагу цінностям нематеріального характеру. Ми знайшли там сотні різних артефактів, переважно гірничих інструментів. Там були покриті товстим шаром іржі відбійні молотки та клини, кам’яні молоти, обривки ланцюгів, кілька добре збережених плетених кошиків і всюдисущі намистини та уламки гончарних виробів.
З усіх тих знахідок мене найбільше тішили плетені кошики, бо вони дуже спрощували процедуру датування в наших лабораторіях. Вони датувалися трохи раніше або й водночас із датою великої пожежі й надавали можливість пов’язати Слонову шахту з Місячним містом.
Проте найцікавішою знахідкою у Слоновій шахті були п’ятнадцять людських скелетів, які лежали рядочком, наче скляні намистини на низці, у найглибшому місці забою. Розташування тіл було надто впорядкованим, це виключало можливість припущення загибелі під обвалом породи. Хоч скелети й були розчавлені вагою накиданої на них землі, я зміг визначити, що п’ятеро з них були жіночими, а десятеро – чоловічими. Усі літнього віку, й на одному збереглися сліди артриту, інший утратив руку від ліктя до зап’ястка, але кістка була інкапсульована, а отже, то була давніша втрата. Майже всі вони не мали зубів. На всіх я знайшов сліди залізних ланцюгів і мав усі підстави дійти висновку, що п’ятнадцятеро старих і калічних рабів умисне поклали в найнижчому ярусі забою, перш ніж його засипати.