Нарешті ми добулися до папки з фотографіями білого царя.
– Мій чарівний і таємничий цар, – зітхнула Саллі. – Невже ти більш нічого не можеш повідомити нам? Звідки ти сюди прийшов? Кого ти любив? У скількох битвах ти брав участь, затуляючись бойовим щитом, і хто плакав над твоїми ранами, коли тебе приносили додому з поля битви?
Ми повільно передивлялися товсту паку світлин, знятих з усіх кутів, з усіма можливими змінами освітлення, витримки і техніки друкування фотографій.
Одна деталь на одному зі знімків привабила мою увагу. Думаю, я підняв його цілком підсвідомо. Я пильно вдивлявся в нього, ніби вперше бачив. Я мав таке відчуття, ніби щось тріпотить у мені, наче спійманий птах, ніби електричний струм пробіг по моїх руках.
– Сал, – сказав я і потім замовк.
– Що таке, Бене?
Вона зловила придушене хвилювання в моєму голосі.
– Світло! – сказав я. – Чи ти пам’ятаєш, як ми вперше побачили місто в місячному світлі? Пам’ятаєш, під яким кутом падало тоді світло і якою була його інтенсивність?
– Так, – кивнула вона головою з виразом великої цікавості.
– Ти це бачиш, Сал? – я доторкнувся до обличчя білого царя. – Ти пам’ятаєш той знімок, який я віддав Ло? Пам’ятаєш, який знак був на ньому?
Вона пильно подивилася на фотографію. Тут її не так чітко видно, але вона була тут – та сама ледь помітна форма хреста, накладена на смертельно бліде обличчя.
– Що це? – спантеличено запитала Саллі, крутячи фотографію в руках, щоб спіймати на неї світло.
– Не знаю, – сказав я, йдучи через кімнату до комори, в якій зберігалося всіляке обладнання, й почав там нишпорити. – Але хай мене чорти візьмуть, якщо я не довідаюся.
Я вийшов із комори й подав їй один із ліхтарів на чотири батарейки.
– Візьми це й ходи за мною, Ватсон.
– Схоже, ми робимо свою найкращу роботу вночі, – почала Саллі, й потім до неї дійшло, що вона сказала. – Я не те мала на увазі, – докинула вона, щоб упередити будь-яке моє зауваження непристойного характеру.
У печері було тихо, як у стародавній гробниці, й наші кроки гучно відлунювали, коли ми йшли берегом басейну до портрета білого царя. Пучки світла від наших ліхтарів танцювали на ньому, й він дивився на нас, величний і зосереджений у собі.
– На його обличчі немає знаку, – сказала Саллі, і я почув розчарування в її голосі.
– Зачекай-но.
Я дістав з кишені хусточку. Згорнувши її вдвічі й ще раз удвічі, я затулив скло свого ліхтаря. Яскравий пучок світла ослабнув до жевріння крізь тканину. Я видерся на козли, які були трохи ліворуч від малюнка.
– Вимкни свій ліхтар, – наказав я Саллі й у цій сутіні наблизився до портрета, почав роздивлятися обличчя у присмерковому світлі.
Щока була біла, бездоганна. Я повільно пересував світло, то підіймаючи його вище, то опускаючи нижче, рухаючи його по широкому колу навкруг голови царя.
– Ось воно! – вигукнули ми разом, коли раптом туманні обриси хреста з’явилися поверх блідих рис.
Я закріпив світло в потрібній позиції й уважно оглянув знак.
– Це тінь, Сал, – сказав я. – Я думаю, під малюнком має бути якась нерівність. Щось на зразок канавки або, радше, двох канавок, які перетинаються під прямим кутом й утворюють хрест.
– Розколина у скелі? – запитала Саллі.
– Можливо, – відповів я. – Але вони здаються ідеально прямими, а кут надто точним, аби мати природне походження.
Я відтулив скло на своєму ліхтарі й обернувся до неї.
– Сал, ти маєш на собі щось шовкове?
– Шовкове? – Вона здавалася розгубленою, але швидко прийшла до тями. – Шарф. – Її пальці потяглися до горла.
– Дай мені його, будь ласка.
– Що ти збираєшся з ним робити? – запитала вона, затуляючи долонею клапоть прегарної матерії, що вистромлявся з-під коміра її блузки. – Це справжній «Карден». Він коштував мені королівського статку.
– Я його не зіпсую, – пообіцяв я.
– Ти купиш мені новий, якщо зіпсуєш цей, – остерегла вона мене і, розв’язавши шарф, передала його мені.
– Присвіти-но, – попросив я, і вона спрямувала світло від свого ліхтаря на малюнок царя.
Я накрив шарфом його голову, підтримуючи тканину пальцями лівої руки.
– Що ти, в біса, робиш? – запитала вона.
– Якщо ти коли-небудь надумаєш купити собі автомобіль, який уже був у користуванні, й захочеш переконатися, що він ніколи не потрапляв в аварію, тоді саме в такий спосіб ти шукатимеш ті фізичні вади, яких твої очі не побачать.