– Саллі, тобі слід би знати краще, – суворо зауважив я. – Прокляття фараона – це, звичайно, міф. Але існує небезпека вельми прикрого захворювання легень.
– Мушу сказати, я не вірю в прокляття й подібну нісенітницю, – засміявся Тінус, либонь, занадто гучно. Від його збентеженості не лишилося і сліду.
– Я приєднуюся до вас, – сказав Рал Девідсон.
– У цьому захворюванні нема нічого надприродного, – скептичним тоном пояснила Леслі. – Воно пов’язане з грибковою інфекцією.
Схоже, я зовсім утратив контроль над ситуацією, тому підвищив голос.
– Якщо всі ви виговорилися, то я продовжу. – Ці слова знову звернули загальну увагу на мене. – Умови тут могли бути ідеальними для розвитку cryptococcus neuromyces, сапрофітного проростання грибків, чиї спори, народжувані в повітрі, стають причиною смертельного захворювання.
– А як воно впливає на організм? – запитав Тінус.
– Спори вдихаються в легені й у теплі та вогкості проростають майже негайно й розвиваються в густі гранулістичні колонії.
– Сіс! – сказав Тінус слово, яке виражає щонайбільшу огиду. – Ви хочете сказати, воно проростає в легенях, як ота зелена речовина на цвілому хлібі?
– А які наслідки? – запитав Лорен.
Я описав їх йому з усією точністю:
– Спочатку вони пошкоджують усю тканину легень, спричиняючи кровотечу, високу температуру й швидке болісне дихання, а потім грибкові колонії породжують виділення, які легко всмоктуються у кров і переносяться в мозок та в центральну нервову систему.
– Боже мій! – Вкрите ластовинням обличчя Тінуса зблідло, а в синіх очах застиг переляк. – І що відбувається тоді?
– Виділення діють як вірулентний нейротоксин і спричиняють галюцинації. Виникає запалення м’яких мозкових оболонок і тяжке розладнання діяльності мозку, подібне до наслідків дії лисергінової кислоти або мескаліну.
– Як цікаво! – сказав Рал, і Леслі копнула його по гомілці.
– Ви хочете сказати, воно робить вас божевільним? – запитав Тінус.
– Очищає ваш маленький череп від усього зайвого, – запевнила його Саллі.
– Це фатально? – запитав Лорен.
– Сімдесят відсотків залежно від твого індивідуального імунітету й швидкості утворення антитіл.
– А якщо ти вижив, то чи залишаються в тебе сліди цієї хвороби?
– Рубці на легенях, схожі на ті, які залишаються після вилікуваних сухот.
– Мозок ушкоджений?
– Ні, – похитав я головою.
– Це справжня халепа, чоловіче, – сказав Тінус, обережно скидаючи окуляри. – Я не сказав би, що мені вона дуже подобається. Обвали каміння, метан, вибухи тиску – це мало мене турбує. Але грибкове захворювання, – він здригнувся, – нехай воно западеться, чоловіче. Воно надто вже паскудне.
– Яких заходів безпеки ти маєш намір ужити, Бене? – запитав Лорен.
– Перша партія буде захищена респіраторами, – пояснив я. – Потім я візьму зразки повітря та пилюки для мікроскопічного дослідження.
Лорен кивнув головою й усміхнувся до Тінуса.
– Задоволені?
– А що ви зробите, якщо ви його не знайдете, а воно там причаїлося? Готове стрибнути на вас. Як ото в книжках із наукової фантастики, – припустив Тінус.
– Якщо воно там, то його багато й не помітити його неможливо. Воно наповнюватиме кожен зразок пилюки. Його годі буде не побачити під мікроскопом. Чорна структура з трьох кульок, наче знак лихваря.
– Ви переконані в цьому, док?
– Я переконаний, Тінусе.
Він глибоко вдихнув повітря, завагався на мить, а тоді кивнув головою.
– Окей, док. Я вам довіряю, – сказав він.
Навальний, дрижачий рев свердел, які вгризалися в скелю, заштовхав мій опанований агонією мозок у куточок черепа й перетворював його на желе. Наші посиденьки завершилися уже вранці.
– Як ви себе почуваєте, док?
Тінус ван Вуурен підійшов туди, де я стояв, спостерігаючи, як посувається робота, й закричав мені у вухо, перекриваючи гуркіт. Мої нерви вібрували, як струни гітари. Тінус мав такий свіжий вигляд, ніби вночі випив лише склянку гарячого молока й проспав дванадцять годин. Я знаю породу таких людей – Лорен один із них.
– Я почуваюся препаскудно, дякую, – закричав я йому у відповідь.
– Тут не буде на що дивитися протягом кількох днів, – сказав мені Тінус. – Чому б вам не піти звідси й не полежати трохи, док?
– Ліпше я побуду тут, – сказав я.
Схоже, саме таким був загальний настрій. Лорен керував імперією Стервесантів із радіорубки, неспроможний покинути Місячне місто. Саллі зробила кілька розпачливих спроб зайнятися каталогізацією та систематизацією матеріалів, але така робота не тривала довше години або двох, і вона поверталася до печери. Рал і Леслі не намагалися прикинутись, ніби заклопотані якоюсь справою, й перебували протягом усього дня в печері, за винятком короткочасних відсутностей, коли, як вважали ми з Лореном, вони, так би мовити, робили фізичні вправи.