Тінус був першокласним майстром своєї справи, і його команда пробивала тунель швидко й майстерно. Стіни виготовлялися гладенько й точно. Прохід відразу укріплювали важкими дерев’яними підпірками, а електричне освітлення протягували під стелею. Врубавшись на тридцять футів, Тінус спорудив велику кімнату, з якої почали пробивати новий тунель, спрямований на зону позаду від малюнка білого царя.
Тінус і я здійснили ретельні виміри та обрахунки й визначили точне місце, де ми сподівалися натрапити на те, що ховалося за замурованою кам’яною стіною.
Буровиків остерегли про необхідність працювати в респіраторах, а Тінус та я, низько присідаючи, посувалися за ними в заваленому уламками твердого каменю тунелі, коли вони почали наступ на останні кілька футів скельного ґрунту. Їхні голі спини блищали вкритими потом вузлами м’язів, коли вони працювали, тримаючи в руках важкі бури. Гуркіт у закритому просторі був оглушливий, і, попри роботу вентиляторів для циркуляції повітря, спека була жахливою. Піт котився по моєму обличчю під маскою респіратора, а окуляри, що затуляли очі, були брудні й затуманені.
Напруга стала майже нестерпною, коли довгий сталевий бур угризався в скелю, занурюючись туди дюйм за дюймом, а брудна вода охолодження витікала з пробитого буром отвору. Я подивився бічним поглядом на Тінуса. Він здавався страховинним у чорній гумовій масці, але його сині очі блищали з-поза захисних окулярів, і він підморгнув мені й підняв угору великого пальця, показуючи, що все гаразд.
Несподівано чоловік із буром утратив рівновагу, бо бур смикнувся й потяг його за собою. Він ковзнув, нічим не затримуваний, в отвір і мало не впав, намагаючись не випустити з рук важкий сталевий інструмент. Тінус поплескав його по плечу, й той одним ударом долоні перекрив клапан бура. Настала майже болюча тиша, і наше натужне дихання було в ній єдиним звуком.
«Він пробив стіну, – подумав я. – Ми проникли невідомо в що».
Я побачив, як моє збудження віддзеркалюється в синіх очах Тінуса. Я кивнув йому, й він обернувся й поплескав чоловіка з буром по плечах і великим пальцем подав йому знак, що він може йти. Обидва буровики почовгали до виходу, нахиляючись у вузькому тунелі, й зникли за поворотом.
Ми обидва рушили вперед і присіли навпочіпки перед пробитою стінкою. Обережно ми витягли з отвору бур, за ним витягся хвіст дрібної пилюки, затягнувши ніби димом різке світло електричних ламп. Тінус і я обмінялися поглядами. Потім я мотнув головою, подавши Тінусові сигнал. Він кивнув мені й пішов за своєю командою назад по тунелю. Я залишився біля пробитої стінки.
Я використав довгий пластмасовий прут із клаптем стерильної білої тканини на кінці, щоб промацати зроблений буром отвір до його меж. Я запхав його у скелю на чотирнадцять футів, перш ніж наштовхнувся на перешкоду, й, коли я витяг прут назад, клапоть тканини, прив’язаний на його кінці, був густо обліплений пилюкою, схожою на борошно. Я струсив пилюку в пляшку для зразків і прикріпив до прута інший клапоть. Загалом я зібрав шість окремих зразків, перш ніж подався слідом за Тінусом до виходу з тунелю. Біля столу, який ми поставили в кімнаті, видовбаній у скелі, для мене обладнали стілець і настільну лампу, нахилену під кутом. Мікроскоп стояв біля лампи з налаштованим дзеркалом, і в мене забрало лише кілька хвилин розмазати зразки пилюки по предметному склу й нанести на них червону фарбу.
Було нелегко щось побачити в мікроскоп крізь мої затуманені й забруднені окуляри. Я міг би задовольнитися одним швидким поглядом, але я вперто переглянув усі шість зразків, перш ніж стягнув із себе респіратор і з великою полегкістю зітхнув. Потім швидко пірнув у тунель і повернувся до печери.
Усі вони чекали на мене й оточили мене із запитанням у поглядах.
– Ми проникли в порожнину, – повідомив я гучним голосом, – і вона чиста!
Тоді всі підступили до мене впритул, вони плескали мене по спині й трясли мою руку, збуджено сміючись і базікаючи.
Лорен нікому не дозволив працювати зі мною біля прорубаного отвору, хоч Рал і Саллі помирали від бажання приєднатися до нас.
Ми двоє працювали старанно, повільно обтесуючи краї пробитого отвору за допомогою долота й чотирифунтового молота, поступово збільшуючи його, аж поки перед нами з’явилася плита обтесаного мурування. То була масивна плита з червоного пісковику, яка заблокувала кінець нашого тунелю від підлоги до стелі й від стіни до стіни. Вона вочевидь утворювала стінку тієї порожнини, в яку провалився наш бур.