Я пішов до хатини, в якій Саллі спала тепер сама. Леслі переселилася до колишньої кімнати Пітера й Гізер. Я тихенько пошкрябав у двері, але відповіді зсередини не було. Я постукав гучніше й назвав її ім’я.
– Саллі! Будь ласка, мені треба поговорити з тобою.
Зрештою я штовхнув двері, й вони відчинилися в темну кімнату. Я мало не увійшов, але потім мужність мене покинула. Я нечутно зачинив двері й пошкандибав до власної хатини. Упав обличчям на ліжко і, ще брудний та нероздягнений, нарешті знайшов забуття.
– Бене! Бене! Прокинься!
То був голос Саллі і її рука, що трясла мене лагідно, але наполегливо. Я обернув голову й розплющив свої запалені очі. Був уже ясний ранок. Саллі сиділа на краєчку мого ліжка, нахилившись наді мною. Повністю одягнена, і хоч її шкіра блищала після ванної, а щойно розчесане волосся перехоплювала яскраво-червона стрічка, проте очі в неї припухли й набрякли, так ніби вона погано спала або плакала.
– Я прийшла попросити в тебе пробачення за вчорашній вечір, Бене. За ті дурні й ненависні слова, які я сказала, і за свою бридку поведінку…
Вона говорила, і розбиті скалки мого життя ставали на місце, а біль у моїй голові та серці втихав.
– Хоч ти, певно, змінив свою думку і я на це не заслуговую, проте для мене буде честю працювати першим асистентом у Гамілтона чи в того, хто виконуватиме цю роботу.
– Ти в нього працюватимеш, – усміхнувся я їй. – Обіцяю.
Нашим першим завданням в архівах було очистити їх від густої сірої пилюки, що накривала все. Я не міг зрозуміти, звідки набралося стільки пороху в наглухо запечатаному й безповітряному просторі, як цей прохід, але незабаром з’ясував, що стики каменів, які накривали дах, були не такими щільними, як стики у стінах, і протягом століть тонкий порох пилюки просочився крізь ці щілини.
Коли на «дакоті» доставили замовлене Лореном обладнання разом із підрозділом поліції безпеки Лорена, ми змогли розпочати роботу.
Поліція безпеки збудувала собі хатину на вході до тунелю архівів, де мав перебувати постійний охоронець. Лише п’ятьом із нас було дозволено заходити.
Пилососне обладнання спростило видалення пилюки. Рал і я працювали від початку проходу, ніби двоє заклопотаних домогосподарок. Задушливі хмари сірої пилюки вимагали від нас ходити в респіраторах, доки ми не закінчили працю.
Тоді ми змогли оцінити своє відкриття більш акуратно. У кам’яних заглибинах зберігалися 1142 запечатаних глиняних глеків. Із цієї кількості 148 випали зі своїх ніш і 127 були розбиті або розколоті, а їхні сувої вистромилися на повітря, що вочевидь не було їм на користь. Ці пошкоджені глечики ми заліпили парафіновим воском, щоб вони не розсипалися, перш ніж ми їх підіймемо, пронумеруємо й поставимо на місце.
Потім ми обернули свою увагу на сліди запеклої битви, що відбувалася в архівах і завдала шкоди глечикам, які стояли на полицях.
Ми нарахували тридцять вісім трупів, які лежали в проході між полицями в тих позах, які свідчать про раптову й ґвалтовну смерть, і всі вони збереглися напрочуд добре. Деякі з них заповзли в заглибини з полицями, щоб померти там, випускаючи останній дух і затискаючи жахливі рани, які досі розверзалися в їхніх муміфікованих тілах. Передсмертні агонії і тепер відбивалися у спотворених рисах їхніх облич. Інші померли швидко, й більшість із таких дістали жахливі рани, мали відтяті руки чи ноги або черепи, розколоті до самих пліч, а в деяких випадках їм відрубали голови, й ті лежали тут-таки за кілька ярдів від тулубів.
Тут збереглися свідчення воістину диявольської люті, вияву майже надлюдської руйнівної сили.
Усі жертви були вочевидь негроїдного типу й мали на собі настегенні пов’язки або фартухи з вичиненої шкіри, прикрашені бісером або виробами з кісток. На ногах вони мали легкі шкіряні сандалі, а на головах – кашкети або головні убори зі шкіри, пташиних пер або сплетеного волокна, також прикрашені бісером, мушлями або кістками.
Навколо них була розкидана їхня зброя – грубо викувані залізні наконечники списів насаджені на ратища з гладенько відполірованого твердого дерева. Багато ратищ були зламані або перерубані якоюсь зброєю з гострим лезом. Між ними лежали сотні очеретяних стріл, оперених пір’ям дикої качки, з викуваними вручну гострими залізними наконечниками. Стріли густо посікли стіни з м’якого пісковику. Було легко визначити, що ними стріляли від зовнішньої частини проходу, перш ніж його було запечатано. Жодна зі стріл не влучила в людське тіло, й ми дійшли висновку, що хмара стріл була випущена перед атакою цих людей, які лежали, розкидані смертю вздовж коридору.