Через рік Рамосе повернувся лише із сімдесятьма людьми, а всі інші загинули в краю смердючих боліт, де панувала згубна пропасниця. Проте він дійшов до східного моря і знайшов там місто торговців і мореплавців, «темношкірих, бородатих людей, які вдягалися в гарні тканини й перев’язували собі лоб тим самим матеріалом». Вони прибули з країв, що лежали за східним морем. За своє відкриття Рамосе був нагороджений двадцятьма пальцями золота й двадцятьма рабами. У такий спосіб наші люди з Опета встановили перші зв’язки з арабами, яких вони називали «дравами», що колонізували узбережжя Софала.
Ми довідалися, як пошуки Великим Левом нового джерела рабської праці закінчилися повним провалом. Тому наглядачам над копальнями наказано вживати всіх заходів для того, щоб продовжити трудове життя їхніх рабів. Раціони м’яса та зерна збільшено – це призвело до здорожчання продукції, але побільшило тривалість життя рабів. Власників заохотили побільшувати народжуваність у середовищі жінок-невільниць, і практику операцій над їхніми статевими органами, що позбавляла їх можливості народжувати дітей, було скасовано. Експедиції, що їх посилали на пошуки рабів, ходили щораз далі й далі, особливе полювання влаштовували на народ ює. З описів цього племені жовтошкірих людей ми здогадалися, що йдеться про предків готтентотів.
Потім несподівано Великий Лев прийшов у захват, коли північна експедиція повернулася з п’ятистами дикими нубійцями, високими і дужими, і керівника експедиції нагородили десятьма пальцями золота. Цей захват повільно спадав протягом наступних ста років, коли великі маси чорної людності оселялися за великою річкою. Почалася велика міграція народу банту, й тепер головною турботою Великого Лева стало припинення повені, що котилася на південь, і його легіони несли постійну варту на північному кордоні.
Наші вибіркові сувої дозволили нам побачити ці зблиски минулих подій, але вони були записані як голі й сухі ствердження фактів. Як нам бракувало фінікійських Плінія або Лівія, які надали б плоті й дихання цьому занудному переліку набутих багатств!
Кожен факт, про який ми довідувалися з сувоїв, ставив перед нами сотні запитань, на які не було відповіді. Одне із найнагальніших було таким: звідки прийшли ці люди з Опета й коли вони прийшли? Куди вони поділися й чому звідси пішли? Ми сподівалися, що відповіді на ці головні запитання можна знайти десь тут, у цьому лабіринті письма, а поки що ми задовольнялися знаходженням відповідей на менш важливі запитання.
Було досить легко локалізувати місця, згадувані в хроніках: Зімбао й Пунт – це південні й північні території сучасної Родезії, велика річка – це Замбезі, озера зникли, сади Зенґу – то сотні тисяч акрів терас, розташованих на схилах пагорбів у місцевості Ін’янґа Східної Родезії, пагорби Туя мають бути багатою на поклади міді місцевістю над Синоєю; крок за кроком ми встановлювали присутність наших людей з Опета майже в усіх стародавніх місцевостях і водночас ми мали перед собою картину нагромадження величезного багатства. Хоч велика його частина відсилалася кудись «назовні», але постійно згадувався той факт, що «десята частина» належить Великому Леву.
Де зберігалися ці скарби і що з ними сталося? Чи вони загинули разом із містом, чи досі перебувають тут на якомусь потаємному складі, видовбаному в червоних скелях Кривавих Пагорбів?
Задля розумового тренування я спробував оцінити обсяг того скарбу. Припустивши, що палець золота – це одна з тих паличок із дорогоцінного металу, які ми іноді знаходили в руїнах міста, я підрахував загальний наплив золота за кожен із двадцятьох навмання вибраних років, що починалися з року триста сорок п’ятого і закінчувалися роком п’ятсот першим. Я з’ясував, що попередні оцінки були безнадійно неадекватними. Я з’ясував, що загальний видобуток золота зі стародавніх шахт становив не сімсот п’ятдесят тонн, а не менш як чотири тисячі тонн, десята частина з яких дісталася Великому Леву.
Я припустив, що половину з тих чотирьох тисяч тонн витрачено на утримання війська, будівництво храму та інших будівель публічного використання, але після всіх цих витрат ще залишалася приголомшлива кількість у двісті тонн золота, яке могло бути заховане в місті або поблизу міста – а двісті тонн золота дорівнюють статкові у вісімдесят мільйонів доларів.
Коли я показав свої розрахунки Лорену під час його наступного візиту до розкопок, то побачив жадібний золотий блиск у його блакитних очах. Він забрав аркуш паперу з моїми розрахунками й наступного ранку, коли вже мав сідати на «лір», щоб летіти до Йоганнесбурґа, недбало зауважив: