Потім, коли ми йшли в сутінках до хатин, вона несподівано запитала:
– Ти не думаєш, Бене, що він знайшов собі іншу жінку?
Я був здивований.
– Господи, Гіл. З якого дива ти так думаєш?
– Я не знаю. Очевидної причини так думати в мене нема. Але розумієш… – Вона зупинилася й зітхнула.
– Хіба він може знайти більше, ніж має тепер? – лагідно запитав я, а вона взяла мою руку й стиснула її.
– Мій дорогий Бен. Що ми робили б, якби тебе не було?
Коли я увійшов, щоб накрити Боббі ковдрою й побажати їй надобраніч, то сказав, що я думаю про її сьогоднішню поведінку за ланчем, і вона засопіла й попросила пробачення. Потім ми поцілувалися, обнялися й погодилися на тому, що ми досі любимо одне одного. Вона заснула, перш ніж я вимкнув світло, й зі страхом у серці я пішов до вітальні, щоб зробити свою щоденну доповідь.
На порозі я від несподіванки заморгав очима. Лорен, Елдридж і Саллі по-дружньому нахилилися над стосом надрукованих перекладів, жваво розмовляючи, тоді як Рал і Леслі не менш жваво обговорювали з Гіларі плани свого одруження. Перетворення було дивовижним. Я з полегкістю пройшов до пляшки з «Ґлен Ґрант» і налив собі половину порції.
– Налий одну й мені, – попросила Саллі, підійшовши до мене.
Я не побачив у неї жодних ознак головного болю. Її рот був диявольським мазком яскравої помади, а шовкова сукня тепер була зібрана в складки, щоб виставити напоказ її сильну засмаглу спину та плечі. Вона зробила високу зачіску, і я подумав, що рідко бачив її такою гарною.
Я налив їй випити, й ми пішли приєднатися до дискусії навколо сувоїв. Усупереч своєму недавньому настрою, Лорен був неймовірно чарівний, і навіть Елдридж не зміг учинити йому опір.
– Професор Гамілтон виконав дивовижну роботу, Бене, – зустрів він мене такими словами. – Я можу лише привітати тебе, що ти так вдало вибрав собі колегу.
Елдридж скромно опустив очі.
– Існує те, чого ми не можемо відкладати далі, Бене, – провадив Лорен. – Незабаром ми повинні оголосити про свої здобутки. Ми не можемо зберігати цю таємницю далі.
– Я знаю, – погодився я.
– Ти ще маєш якісь заперечення щодо цього?
– Ну якщо сказати правду… – Я завагався. Мені завжди не хочеться просити Лорена, щоб він витратив якісь гроші. – Я думав про акцію великого масштабу.
– Так? – підбадьорливо сказав Лорен.
– Знаєш, я думав, чи не можемо ми влаштувати так, щоб Королівське географічне товариство скликало спеціальний симпозіум на тему давньої історії Африки. Елдридж є членом ради товариства, і я певен, він зможе це влаштувати.
Ми подивилися на нього, й він кивнув головою.
– Можливо, «Стервесант Інтернасьйональ» зможе оплатити витрати делегатів, купити їм авіаквитки до Лондона й дати їм грошей на поточні витрати, аби ми могли бути певні, що вони з’являться чи принаймні частина їх.
Лорен відкинув голову назад і весело зареготав.
– Ти хитрий і лукавий хлопчисько, Бене! Я бачу наскрізь твій план. Ти хочеш зібрати всіх своїх критиків та ворогів разом у священних стінах Королівського географічного товариства й зіграти роль археологічного Аль Капоне, влаштувавши їм різанину у Варфоломієву ніч науки. Якщо висловитися жаргоном, то ти хочеш відшмагати їхні зади. Чи не так, хлопче?
Я почервонів, зрозумівши що мої плани стали відомі всім.
– Ну, знаєш… – Потім я по-дурному посміхнувся й кивнув головою. – Думаю, приблизно ти відгадав мої наміри, Ло.
– Мені подобається. – Саллі захоплено заплескала в долоні. – Ми складемо список запрошених.
– Ми все зробимо як годиться, – пообіцяв Лорен. – Ми купимо для них авіаквитки першого класу й поселимо їх у «Дорчестері». Ми влаштуємо для них ланч із шампанським, щоб приспати їхню пильність, а потім напустимо на них Бена й Елдриджа, як зграю скажених вовків. – Він цілком увійшов у мій задум й обернувся до Елдриджа: – Скільки треба буде часу, щоб це влаштувати?
– Кожна пропозиція має спершу бути затверджена радою. Ми повинні дати їм якесь уявлення про наш робочий план, але, звичайно, ваша пропозиція оплатити витрати зробить справу набагато простішою. Я зможу окремо переконати кількох членів ради. – Елдриджу дуже сподобався мій задум. Людину науки опановує якесь спотворене збудження, коли їй надають змогу професійно знищити своїх ворогів. – Я думаю, ми зможемо організувати наш симпозіум на квітень.
– На перше квітня, – запропонував я.
– Чудова думка, – засміявся Лорен.
– Ми неодмінно повинні запросити Вілфреда Снелла, – попросила Саллі благальним голосом.
– Він буде одним із найперших у списку, – пообіцяв я.