Потім ахнуло, розкотилося десь у горах і затарахтакало… Частіше, проворніше… Громові удари злилися в рев дивовижної сирени, і — шиплячи із-за гострих скель — метнувся в небо другий снаряд.
Ігнатій Руф потряс над сивою головою кулаками і в нестямі закричав:
— Гіп, гіп, ура!
Але голос його загубився серед шуму хвиль і вітру, немов писк комара.
IX
Тим часом на дні кратера, де гойдалися на стовпах електричні ліхтарі і тіні від клубів жовтого диму та від рухомих кранів метлялися по скелях, інженер Корвін розпоряджався відправкою міжпланетних снарядів. Його обличчя покривала свинячим рилом протигазова маска. Кілька десятків найкращих робітників, також у протигазах, одні зачіплювали гаком підйомного крана стальне яйце, другі підводили схожий на шибеницю кран з висячим яйцем до злітної площадки, треті обережно опускали снаряд, жерлом вниз, на стальний, трохи нахилений диск площадки і поспішали одійти далі.
Інженер Корвін наближався до яйця, яке стояло дибом, повертав масивні гвинти диска, ставлячи його на потрібний кут, і ламав вибуховий капсуль… Секунду сипались іскри, потім розлягався громоподібний удар, гігантське яйце підскакувало на кілька метрів у повітря і там, крутячись, ніби починало боротись, не злітаючи і не падаючи, все частіше стріляючи і розриваючись, — ще секунда, і, підхоплене ураганом вибухів, воно важко піднімалося, — шиплячий слід од нього зникав за хмарами…
Так, один за одним, через кожні дві-три хвилини, снаряди летіли в міжпланетний простір.
Густий і їдкий дим сповнював кратер. Настала ніч, а відправлено було всього лише шістдесят яєць. Люди знемагали. Один, другий, хитаючись, брели до струмка, щоб опустити в воду опухлу голову. Інші брали з розбитих ящиків пляшки і, одбивши шийку, ковтали горілку.
Корвін підганяв, підбігаючи до знемагаючих, вихоплював із кишені пачки доларових папірців, обіцяв величезну премію за кожне відправлене яйце. В наступні хвилини вдалося послати двадцять п’ять яєць. Але потім кілька чоловік зідрали з себе маски і впали задихаючись. Одно яйце, підведене до диска, зірвалося з крана і відкотилось. Охоплені жахом, усі залягли. Але інженер вискочив на клепану обшивку снаряда і написав на ньому крейдою: “Відправка — півтори хвилини — 1000 доларів…”
Буряний дощ пройшов над кратером, освіжив ненадовго повітря, і кількість “руйнівників Місяця” перевалила за сотню. О другій годині ночі дощові хмари на мить розірвалися і з’явився диск місяця. Він був сліпуче яскравий.
Цієї ночі населення острова, — понад чотири тисячі робітників, — відіслали з місця робіт у бараки на побережжі. Люди стояли в темряві юрбами. Дивились на вогненні хвости ракет, що звивалися з кратера. Ніхто не знав, навіщо виготовляли ці снаряди і куди вилітали вони в цю бурхливу ніч. Відчували тільки, що робиться щось недобре.
Забобонні шепотіли молитви. Озлоблені змовлялися опублікувати в газетах, — як тільки будуть звільнені і повернуться на материк, — усі беззаконня і злочини, вчинені на проклятому острові. Боягузливі ховалися між приморськими скелями, затикали вуха, коли нестерпне виття снаряда заглушав гуркіт прибою і гомін натовпу. Небагато хто з найсвідоміших понуро і злобно говорили між собою, що снаряди бомбардують цієї ночі через Атлантичний океан міста Радянських республік.
Серед ночі дехто розпалив вогнища і варив їжу. Багато хто радів, що закінчилися стомливі роботи і що добрячі гроші привезуть вони додому, на батьківщину.
А в цей час на південному заході над океаном, з-під низу хмар, що пливли пасмами, почало розливатись кривавочервоне неземне світло. Це хвостом вперед із ефірної ночі над Землею сходила комета Бієла.
X
Ігнатій Руф, як це не дивно, міцно заснув у залізній капітанській рубці. Розбудив його різкий удар по обшивці над головою. Він притулився великим обличчям до ілюмінатора і побачив на дивовижно освітлених хвилях танцюючу шлюпку; в ній стояла людина і розмахувала веслом.
Руф відкрив люк. Людина вискочила з шлюпки, прошмигнула в люк, сіла коло Ігнатія Руфа і самими губами проказала:
— Негайно!.. Повний хід у відкрите море!
Це був інженер Корвін. Він узяв з ящика сигару і чиркнув сірником. Одяг його був пропалений, руки, шия, обличчя, крім білого кружка — слідів маски, — чорні, обвуглені. Коли загули потужні мотори, і човен попрямував на північний схід від острова, Руф стиха запитав:
— Діло зроблено?
— Ні ще, не все зроблено, — в інженера так блиснули очі, що Руф одвернувся.
— Що ж іще лишилось?
— Заспокойтеся, лишилось те, чого через десять хвилин не буде.
— Я не розумію, Корвін.
— Брешете, Руф.
Щелепа Ігнатія Руфа затремтіла і почала одвисати. У невиразному світлі комети його обличчя здавалося синюватоблідим. Корвін сказав уривчасто, з огидою:
— Майте мужність визнати, що ви цього хотіли, про це весь час мені натякали і зараз цього чекаєте.
— Острів?
— Авжеж! З усіма мешканцями. З усіма слідами злочину…
Корвін швидко подивився на годинник і кинувся до капітанського рупора.
— Алло! Повний, найповніший, до відказу! — Він повалився на шкіряну банкетку і заплющив очі.
Руф, сутулячись, дивився в ілюмінатор. Похмурий і дикий був океан, поритий бурею, освітлений сяйвом комети, що розкинулася півнячим хвостом на півнеба.
— Снаряди досягнуть Місяця завтра опівночі, — сказав Корвін, — готуйте бумажник.
Раптом Руф подався назад і сів на підлогу. На південному заході, на тому місці, де лежав острів, з океану піднявся величезний кошлатий стовп пороху. Зеленуваті блискавки швидко прорізали його в усіх напрямах. Блиснуло сліпуче світло.
Через хвилину човен ударило вибуховою хвилею повітря. Загуркотів грім. Велика хвиля покрила капітанський місток.
XI
Третю ніч населення великого міста збиралося весело зустрічати схід комети Бієли. Десь у сільській глушині або в степах серед залишків кочовиків люди тремтіли і молилися, правили в стареньких церквах милостиві молебні або сідали в коло слухати чаклунів і шаманів, що потрясали бубоном назустріч вогненним перам кометного хвоста. Африканські негри влаштовували танці і били в тамтами. Жовтолиці мудреці на плоскогір’ях Паміру обчислювали їм одним важливі строки долі і усміхалися посмішкою Будди потокам падаючих зірок. Діти і тварини були охоплені тугою. А в великих містах цілу ніч грали оркестри. Під відкритим небом, серед столиків і осінніх квітів, у півтемряві погашених вулиць сміялися нарядні жінки, лунали злободенні пісні про комету, про Місяць, про Ігнатія Руфа, що лякає весь світ.
Тільки-но зайшло сонце, по небу з точки — із сузір’я Андромеди — помчали стрімкі лінії падаючих зір. Їх, немов жаринки, наче шпурляла чиясь рука. Вони летіли до зеніту і зникали. Інші прямували до Землі, спалахували зеленуватим світлом і розсипалися на пластівці. Здавалося, що у вишині бушує вогненна хуртовина. Відблиски її грали в бокалах з вином, у здивованих, сміхотливих, схвильованих очах, у дорогоцінностях на непокритому волоссі жінок.
Близько десятої години по вулицях побігли газетярі: “Нечувана катастрофа в Тихому океані. Загибель острова Руфа з усіма мешканцями”.