Выбрать главу

– Нехай знають наших! – підморгнув йому син.

Люди одразу зашуміли, почали здоровкатися до Михайла Адамовича, перепитувати про здоров’я. Дехто одразу почав на свої болячки скаржитися. А Мар’яна та Ольга, зустрічаючи тепер хлібом і сіллю не тільки молодих після вінчання, а й батька з фронту, запрошували гостей до святкового столу, від якого пахло наїдками аж на вулицю. Зайшовши до двору, батько придивлявся до всіх гостей і не сідав – шукав свою дружину та дочку. Помітивши, Костя розхвилювався і не знав, з чого почати.

– Сідайте, тату, біля мене, ні матері, ні сестри серед них немає, – повідомив тихо.

– Чому ж не прийшли? – дивувався той, не думаючи про погане. – На твоє весілля і не прийшли, – продовжував далі переглядати присутніх.

– Вони загинули. – Костя обняв батька, а той, мабуть, плакав, бо довго не хотів піднімати голову з синового плеча.

Знову перемовлялися односельчанки, нашіптуючи одна одній про матір та доньку, які кохалися з німцями, поки батько та син воювали з ними. Тепер не кожен у те вірив, бо точно знав, що війна багато брехні породила. Тому, коли почали пити за здоров’я молодих, усі дружно кричали «Гірко!», їм просто не терпілося побачити палкий поцілунок цієї красивої пари.

Звістка про перше весілля швидко облетіла все село ще зранку, а по обіді ця хата стала тим центром, куди вели всі дороги. Люди все підходили й підходили, вже й садити було ніде, тож одні вставали, а інші сідали. Оля з Мар’яною тільки встигали подавати огірки та помідори з діжки.

– Ти бачиш, Саво, що робиться? Усе село йде. Хто ж кликав так багато? – сплеснула руками Горпина.

– Що вдієш? Коли не гуляти, то хоч подивитися людям хочеться. І воїни наші точно всі посходилися. Навіть Василь зі своїм взводом прибув. Одного Івана безногого немає. Нехай гуляють братики! Перше свято на селі!

Дід Кирило, вставши із-за столу, знову розтягнув свою гармошку і почав заспівувати стару військову часів громадянської.

Солдатушкі, браво, рєбятушкі, Гдє же ваші жони? Наші жони – пушки зарєжонни, Вот, гдє наші жони.

Думав, що сам співатиме, але її підхопили всі воїни, бо й вони раніше любили починати саме з неї.

– Хороший хор для розминки! Молодці, хлопці! – весело кричав дід Кирило.

І тут жінки перебили їх, заспівавши іншу:

Ой на, ой на горі та женці жнуть, Ой на, ой на горі та женці жнуть. А попід горою яром долиною Козаки йдуть.

– Тепер всі танцювати вставайте! – командував далі дід Кирило.

Гармошка не замовкала. Для великих танців пішли на дорогу, адже у дворі сьогодні було тісно. Ніхто не звертав уваги на невеликий пил, який піднімався від жіночих черевиків та чоловічих чобіт. Усі завзято танцювали, час від часу змахуючи піт з лоба.

– Ото розійшлися! Наше весілля на три хати вперед пішло. Біля Кудлаїв уже польку танцюють, а ці гармошку не чують, то ще краков’як дотанцьовують, – сміялася Горпина Петрівна, витираючи і своє запітніле обличчя. – Я теж натанцювалася, одна Мар’яна пробігала – то подавала, то прибирала. Дай волю ногам, а то й весілля не запам’ятаєш, – зверталася до неї.

– Нема з ким, не піду ж я сама шукати собі пару.

– Чому ж нема. Ось Максим стоїть, ногою притопує. Чим не пара тобі? Ану давайте разом.

І дід Сава штовхав їх обох до танцюючих. Максим трохи соромився, адже був немолодим солдатом, але в такій компанії все вийшло від душі. Поряд витанцьовувала і Христина зі своїм Мишком, і Данило зі своєю Раєю. Бабі Проні й Горпині теж хотілося, але вони пішли стерегти стіл, до якого налітали діти, і кожен намагався щось схопити.

– Дивіться, он навіть голова сільради приїхав, – показувала Ольга молодим. – Запрошуйте його, заодно і всіх гостей знову до столу кличте, не буде ж він сам тут сидіти. – Вона ніяк не могла повірити, що все це відбувається на її подвір’ї. Здається, заплющить очі, а воно зникне, немов у казці. Та навіть на роздуми у неї не було часу, знову треба було щось ставити на стіл.

– Поздоровляю молодих іще раз, – звернувся Віктор Ігнатович, ще не вставши з підводи. – Щастя вам та здоров’я бажаю! Любові та дітей багато! – солодко смакував свої слова, розгладжуючи трохи закручені вгору чорні вуса, – сам чекав, коли його запросять.