– На цьому світі нічого випадкового не буває. Чомусь звело їх життя до купи. – І так, як Мар’яна, багато хто думав.
– А що ж Уляна тобі написала? Казали, що ти листа від неї отримала? – Горпина мало не забула спитати.
– Отримала, тільки розповідати нічого.
– Що пише, те й кажи.
– Пише, що Митю додому не відпустили, залишили в діючих військах службу проходити. А на скільки років – невідомо. Відвоював, але не служив, виходить. Чи в армії нікому служити після війни, бо страх як багато люду побито. А Катюшка…
– Ну, що там з нею сталося, кажи вже швидше! – не терпілося Горпині.
– Заміж вона вийшла чи за француза, чи за американця, забула, як там точно в листі написано. Тобто, там вона залишилася.
– Оце так новина! Значить, Уляна сама… Спішила тоді діток вдома зустрічати, а вони – хто куди. Ну, і що ж тепер?
– З органів до неї приїздили, і з самого райкому також. Лаяли, що погано дочку виховала. Побудували біля цукрозаводу невеликий дерев’яний гуртожиток, і вона там кімнату мала отримати, бо як поїхала звідси, так там і працювала. А через Катю їй так і не дали.
– То де ж вона зараз живе?
– У невеличкій землянці, де й зимувала.
– От біда яка! Запросили б до себе, та в самих хат немає. А щоб до когось, то час інший настав, ніхто чужу людину в хату жити не прийме, – говорила Горпина Петрівна те, що відчувала всією душею, бо воно і про неї було в якійсь мірі.
– Горює вона, ой як горює! Був би Тимофій, може, хоч по весні мені з хатою щось би придумав. Забрала б я тоді свою Уляну, та й жили б разом, – згадувала Мар’яна, як із сестрами добре було.
– Погані новини, дуже погані. Що Катя може там заміж вийти, таке і на думку мені не спадало. Але якщо й вийшла, то в чому ж матір звинувачувати? Вийшла, то й вийшла. Бог у поміч, як кажуть. А тут – ти бачиш? З райкому приїжджали, з органів приїжджали! Не зрозуміти нам цю владу. – Горпина Петрівна тугіше затягувала ріжки своєї хустки, ховаючись від холодного вітру. – А дід Сава що говорить?
– Каже, що Катя там добре житиме, а Уляні з Митею ще не раз про те нагадають. Он як із Григорієм вийшло – і офіцером на війні став, і в партію прийняли, поки кулі свистіли, а тепер ні у військове училище не взяли, ні в армію, батько – куркуль, бачите, та ще і в засланні строк відбував. Документи повернули, і пішов Григорій назад у депо гайки крутити, а дід хворий лежить, з хати другий тиждень не виходить. Такого з ним ніколи не було. Навіть вибачення у Григорія просив, а за що – і сам не знає. От що роблять із людьми! Не знаєш сьогодні, з якого боку і чого чекати. – Мар’яна хитала головою.
– То я і дивлюся, що не видно нашого Сави. Отже, за те, що господарем був хорошим, на землі вмів добре працювати, тепер діти розплачуватися будуть? Таке нормальній людині й зрозуміти складно! Оце перемогли німця! Усі старалися! Тепер свої що виробляють! Треба його провідати. Тільки що говорити, якими словами втішати? – Навіть вона губилася. – І Григорія шкода. Такий розумний чоловік! Усю війну пройшов, нагород на повні груди – і на тобі. Він би на будь-якій посаді справився, ще й неабияк. Жоден із тих начальників, яких ми знаємо, і нігтя його не вартий, але керуватимуть. А Григорія затоптали. – Горпина Петрівна знову зав’язала тугіше свою хустку і пішла до хати, похиливши голову.
Мар’яна понесла додому воду і все задивлялася по дорозі на двір діда, в якому було порожньо, лише вітер гуляв, висвистуючи свої холодні мелодії.
8
Наступного ранку, коли всі ще спали, Горпина почула якесь шарудіння у дворі. Собака не гавкав, а навпаки, попискував.
– Тоню, ти не спиш? – обізвалася до неї. – Надворі тільки сіріти починає, а в нашому дворі вже хтось вештається. Чому ж собака не гавкає? Може, хто за коровою прийшов, а його вдарив? – намагалася вгадати. – Давай удвох вийдемо. – Завжди смілива Горпина боялася.
Тоня мовчки встала, неохоче одяглася, і вони пішли до дверей. Побрязкали засувами, гачками і відчинили. Ніхто на них не кинувся, ніхто й не став тікати з двору, тому, осмілівши, почали придивлятися. А побачивши на маленькій лавці під хатою худого згорбленого чоловіка, який курив цигарку і навіть не глянув у їхній бік, вирішили підійти ближче.