Прем’єр Франції Клемансо — лікар за фахом, журналіст за’ професією. Запеклий шовініст. Нині йому сімдесят вісім років, а в молодості був великим задиракою і вбивав на дуелях без всякої на те причини. А коли прийшов до влади, всіх своїх старих противників посадив у в’язницю, розстріляв або вислав, затаврувавши їх як зрадників. Його звали «тигр», і він казав: двадцять мільйонів німців є зайвими… А ще: повісити кайзера… Жорстокий голова Паризької конференції… Його боялись.
Прем’єр Англії Ллойд-Джордж — юрист, ліберал і популярний оратор, буржуазний ділок, який вміє добре говорити, але нічого практично не робить. Першокласний демагог! Бо як же інакше розцінити його слова про те, що свобода — єдино вірна гарантія миру і добросусідських відносин? Чому ж у такому разі не спонукав Польщу до миру із ЗУНР? Або ще він казав: у Європі возродилось багато малих націй, отже, ця обставина вимагає захистити їх від пожадливих сусідів. Чому ж не захищає галичан?
Щодо четвертого члена Ради чотирьох, то ним, як казали, за непорозумінням була Італія. Безпосередньо засідали в ній прем’єр Орландо або міністр закордонних справ Сонніно. Орландо — відомий юрист, добрий оратор, освічений і культурний. Сонніно — сухий, похмурий, недовірливий. Батько єврей, мати уродженка Уельса, а сам він — італійський патріот… Щоб підкреслити свою думку, бив себе поривисто правицею в груди.
Так, Грицан дещо знав, а ще більше аналізував. Йому хотілося вірити, що Антанта буде справедливою до Галичини. Разом з тим інтуїція, тверезий його розум нашіптували: даремна затія… Це було видно ще на першому засіданні Мирної конференції, коли постало питання: хто повинен керувати, всі двадцять сім делегацій чи кілька? Клемансо і слухати не хотів про дрібні держави… І взагалі! Все на Мирній конференції було поділене на категорії. Перша — кити: США, Англія, Франція, Італія, Японія… Друга — покорені: Німеччина, Австрія, Болгарія і Туреччина, яких викликали тільки для того, аби підписали те, що їм підсунуть. Третя — дрібні держави, їх півтора десятка чи й більше. І нарешті четверта — держави, що перебувають у стадії творення. Як от Галичина. Ті, четверті, мали повну свободу дій, та не мали привілеїв, дипломатичних представництв, мешкали в приватних будинках. Зате англійські делегати літали на аеропланах у Лондон, щоб випити чашку кави…
Грицан з Вітовським і Лозинським прибули до Парижа сьомого травня. То був особливий день. Трианонський палац у Версалі заповнили делегати Мирної конференції і журналісти, зайняли свої місця за масивним столом Клемансо, Вільсон, Ллойд-Джордж і Орландо — сивий прем’єр Італії, який, отже, через непорозуміння опинився в компанії великих. Запросили німецького міністра закордонних справ Брокдорф-Ранцау. Клемансо виголосив коротку промову: Німеччина повинна беззастережно підписати Мирний договір, з яким уже знайома. Він говорив упевнено. Всі знали ставлення Клемансо до німців. Його устами Франція вимагала суду над винуватцями війни, роздрібнення Німеччини, створення із Рейнської області республіки під протекторатом Франції, нарешті, передачі Саара з багатющими вугільними запасами та Ельзас-Лотарінгії.
Всі ждали, що вимоги союзників будуть беззастережно прийняті. Та коли раптом Брокдорф почав виступати без смирення, всі зрозуміли: Німеччина заперечуватиме не один пункт договору. Та найбільше вразило інше — Брокдорф виголошував промову сидячи. Клемансо нервово застукав ножем для розрізання паперу, а потому того ножа Ллойд-Джордж поламав на частини… Навіть Вільсон нервував. Відразу ж після закінчення промови Брокдорфа Клемансо круто підвівся і закрив засідання. Це був вибух бомби — розгромлена Німеччина не ставала на коліна.
Делегацію Петрушевича зустрів у Парижі доктор Степан Томашевський — радник української делегації. Історик, політик і публіцист, доцент Львівського університету, дійсний член і заступник голови Наукового товариства імені Шевченка. Побачивши на їхніх документах «Західна область УНР», спохмурнів, тонкі широкі губи ще більше витончились, плоске лице посіріло, — поправив окуляри й вибухнув обуренням: