Збагачені досвідом світової війни, Кравс і Любковіц вирішили скористатися панікою і розладом у ворожих рядах та нанести наглий, скорий, як блискавка, удар, щоби заволодіти Києвом, заки туди наспіє Денікін, котрий, за відомостями розвідки, втягнувся у кровопролитні бої з Червоною Армією десь під Полтавою та Ромоданом.
— Саме так — блискавичний удар! — підтвердив чи похвалив полковник Шаманек, який прибув на оперативну поміч.
— При тім наша армія могла би скористатися трофеями і затримати місто в руках так довго, доки не будуть, про всяк випадок, вивезені найвартіші запаси…
— Цілком резонно, — сказав-благословив Шаманек. Якщо врахувати, що Київ є постоєм цілої Дванадцятої більшовицької армії, то, безперечно, там колосальні запаси зброї, амуніції, одежі, взуття, провізії.
— То що, похід за здобиччю? — кисло пожартував Любковіц.
— Чому? — не погодився Кравс. — А політичне значення акції?
— Так чи інакше, а першою умовою успіху повинен бути… успіх, — Шаманек обвів усіх очима. — Кожна людина знає: часом перемогти можна тільки власними ногами…
— Стрілецтву мариться Київ…
— Ну й треба взяти до уваги, що Червона Армія веде бої не лише з Денікіним між Волгою та Дніпром, але в Сибіру — з Колчаком, на заході з поляками, на півночі — з Юденічем. Мені думається, становище червоної Москви зараз найтяжче від початку її кривавого панування, — говорив Шаманек так, наче вже переміг.
— Треба, щоб Антанта стала посередником між нами і денікінцями, — розмірковував Любковіц.
— Ви уточнювали більшовицькі сили? — спитав Шаманек.
— Не більше десяти тисяч.
— Щодо раптового удару — генерал Тарнавський схвалює.
— Більше того, — Кравс кивнув на свого начальника штабу, — ми з паном Людвіком вважаємо, що не варт чекати приходу першого корпусу, а брати Київ наявними силами: двома бригадами нашого третього корпусу і трьома дивізіями корпусу Запорожців, — разом це майже двадцять тисяч люду.
— Схвалюю! — кивнув Шаманек. — Але вважаю своїм обов’язком поставити до відома генерала Тарнавського.
— Генерал Тарнавський дав благо…
І вже 20 серпня 2-га і 8-ма галицькі бригади зайняли Попільню, 21-го — Романівку, 22-го — Фастів… Запорізький корпус, що посувався паралельно з Ні Галицьким, прогнав більшовиків зі Сквири, а 22 серпня — після лютого рукопашного бою в передмісті — з Білої Церкви. Лише корпус полковника Микитки відстав на сотню кілометрів.
Слідом за головними силами посувався штаб групи, осідком його Кравс вибрав Фастів, — і відразу ж повітряна розвідка в напрямку Києва. Результати вселяли надію: на лінії Київ — Васильків залізничні запори на десяток кілометрів. Міркувалося: імовірно, на національнім підкладі страйкують залізничники… Позаяк, опріч скупчення ешелонів, не виявлено пересування військ, евакуація Києва, що донедавна була в повнім розпалі, застигла на місці.
Правда, одне донесення вельми стурбувало Кравса: 25 серпня близько четвертої години дня частини 8-ї дивізії Запорозького корпусу зіткнулися під Білою Церквою з броньовиком і штабом 2-ї Терської бригади Добровольчої армії. «Що робити? Її комендант полковник Бєлогорцев взагалі не хоче з нами переговорювати…» Кравс зателефонував Тарнавському у Вінницю, куди остаточно перебрався штаб Галицької Армії,— головнокомандувач розпорядився негайно вислати до постою Бєлогорцева двох старшин, аби домовилися про демаркаційну лінію, яка б не перешкоджала нашому походові на Київ та за„іишала вільним шлях — як і залізничний, так і грунтовий — Фастів — Київ. Зі своїм завданням парламентарії вправилися, на думку штабістів, дуже добре, правда, ціною… Білої Церкви — її довелося віддати денікінцям, — а демаркаційна лінія пролягла через Устимівку — Барахати — Обухів, котрі також відходили до денікінців. Протоколи переговорів були ратифіковані обома сторонами, і генерал Тарнавський дав наказ продовжувати наступ, висловлюючи при цьому здогадку, що Денікін на Лівобережжі сягнув околиці Пирятина: «Якщо хочемо випередити його, треба негайно брати Київ! Не чекаючи Першого Галицького корпусу».
До Фастова негайно прибув Петлюра, бронепоїздом виїхав на передову; коло полудня повернувся, і Кравс запросив його пообідати, але за столом сказав фразу, що вельми вколола Головного отамана: тільки, мовляв, завдяки Галицькій Армії, в якій Добровольча армія бачить регулярну, як і завдяки кмітливості галицьких парламентарів, удалося встановити таку вигідну для подальших наших операцій демаркаційну лінію…