— Уночі можете цей прапор зняти, — шепнув Кравсу, — але прошу вас, залишіть його тепер на місці,— і, ласкаво попрощавшись, рушив зі своею свитою в напрямку «Арсеналу».
Через кілька хвилин після його від’їзду з’явилися відділи Запорізького корпусу. Як тільки козаки набачили російський прапор, котрийсь з них видерся на балкон, зірвав і кинув у натовп, — в одну мить прапор був розірваний на шматки…
«Треба негайно їхати до генерала Бредова, — вирішив Кравс. — 3 одного боку, аби запобігти всяким непорозумінням, а з другого — самому почати з ним переговори».
Його авто рушило: накази генерала Кравса завжди виконувалися моментально. За ним решта делегації. І раптом… Раптом на розі Хрещатика і Александріївської вулиці хтось метнув з будинку на тротуар бомбу чи ручну гранату — вибух струсонув повітря. І дика паніка. Свистять кулі… Шиби сиплються на вулицю… Пронизливі крики страху і зойки поранених… Перші трупи…
Авто Кравса ледве вирвалося з того місива, та вже на наступній вулиці його затримав денікінський патруль — довелося довго пояснювати мету; денікінці не лише вислухали, але й дали офіцера, щоб спровадив до п’ятої гімназії — місця постою генерала Бредова. Кравса разом з іншими членами делегації провели до просторої аудиторії й сказали чекати.
Генерал Бредов в оточенні штабних офіцерів з’явився хвилин через десять, — після взаємного представлення розсілися, і генерал Кравс сказав:
— Пане генерале! Наші війська зайняли після важких боїв Київ; ми і ви воюємо проти спільного ворога — більшовиків. Ми оба вояки, і політика нас не обходить. Я прийшов сюди, щоби установити з вами демаркаційну лінію, а потім разом далі воювати з більшовиками. Політичні перетрактації залишім політикам.
— Кієв, мать рускіх гарадов, нікогда нє бил украінскім і нє будет! — суворо відсік генерал Бредов, як тільки йому переклали те, що сказав Кравс.
— І все ж полишім політику, — попросив Кравс, — ми повинні обговорювати лише військове становище, а помимо того, наші переговори мають тільки провізоричне значення, бо я не маю ніяких повноважень робити тривалі умови. Роблю це тільки як начальний комендант тієї групи українських військ, яка тут діє, щоби уникнути конфліктів. В дорозі наша делегація під проводом генерала Павленка, який має більші повноваження і кожної хвилини може наспіти.
Кравсу переклали відповідь Бредова.
— Цей Павленко — це Омелянович-Павленко?
— Я не знаю, котрий це Павленко… — збрехав Кравс.
— Якщо це Омелянович-Павленко, то він буде розстріляний! А з Петлюрою взагалі не будемо розмовляти, бо він бандит! А яке ваше ставлення до отамана Петлюри?
— Галицька Армія після боїв з поляками була витіснена за Збруч і воює тепер з більшовиками, має свою Начальну команду, — Кравс ухилявся від прямої відповіді.— Я протестую, пане генерале, проти роззброєння наших відділів військовими…
Кравсу переклали обурення Бредова:
— Чому ваші війська зневажили наш прапор?
— Це була більшовицька провокація, — сказав Кравс.
Йому переклали наказ Бредова:
— Ви повинні негайно залишити місто!
— Я не можу цього зробити без наказу мого командування, — заявив Кравс. — А крім того, ми здобули місто, і я також зобов’язаний боронити його.
Кравсу повторили наказ Бредова. «Він ігнорує міжнародні звичаї,— подумав Кравс, — глумиться наді мною». Обурений, генерал Кравс висмикнув свій револьвер і простягнув Бредову:
— Вважаю себе вашим полоненим!
Кравсу переклали слова Бредова:
— Ви мені не потрібні!
І генерал Бредов вийшов з аудиторії, повісивши на шию Кравса камінь мук. А дійсно! Де Петлюра? А Петрушевич? Чому мовчить генерал Тарнавський? Де задлялася делегація Омеляновича-Павленка? А становище жахливе! У Києві — все ясно… Але другий корпус Вольфа досі не взяв Коростеня й не розвинув наступу далі. З боку Умані пруть особливо сильні денікінські частини… Коло Попелюх три більшовицькі дивізії… В Одесі зібралася нова група Добровольчої армії і ще двадцятого серпня зав’язала біля Роздільної бої з більшовиками…
Через годину а чи більше ввійшов усе той же генерал Бредов. Кравсу переклали його слова:
— Я готовий продовжити переговори.
«Поки його не було, — подумав Кравс, — денікінці взяли місто в свої руки. Міста я вже не можу врятувати, але армію мушу за всяку ціну. Бредов хитрий і підлий! Хоча на війні кожний засіб, що веде до перемоги, добрий, та все ж Бредов вчинив нечесно».
Кравсу переклали першу вимогу Бредова: