Усе почалося з того, що всі галичани, котрі перебували у Вінниці, ухвалили відсвяткувати річницю ЗУНР. Свято — з двох частин: перед полуднем офіційна частина — «Історія влади в Східній Галичині», — доповідь виголосив сотник Турчин, а ввечері — святковий концерт, під час якого сталося непередбачене — міська електростанція вимкнула світло. Довелося запалити свічки.
Однак не те зараз непокоїло Тарнавського: напередодні газети вмістили оголошення про торжества. В одному з часописів чиясь рука вписала заголовок — «Святковий в’їзд генерала Денікіна до Вінниці», — прочитавши, Тарнавський сумно-сумно всміхнувся.
Так, вони мене добре підкусили, — подумав генерал, — але що тут говорити — шила в мішку не сховаєш.
Він прибрав зі столу чашку й подався в канцелярію штабу, — Шаманек мудрував щось над картою.
— Пане полковнику, син передав вам моє прохання?
— Так-так, я відіслав свого ад’ютанта, щоб закликав усіх, хто вам потрібен. Вони зараз будуть тут.
— Отже, нині стікає термін мого послання генералу Слащову. — Тарнавський сів у фотель. — Я вирішив не чекати нічиєї згоди — ні Петрушевича, ні тим паче Петлюри. Посилаю місію до Слащова.
— Цілком резонно. Відступати не слід.
Майже водночас увійшли Поточняк, Лисняк і Левицький. Тарнавський запросив їх сісти.
— Панове, зараз же поїдете до генерала Слащова, за старшого буде отаман Грицан, — рівно почав командувач. — Прошу записати, що маєте йому передати від імені Начальної команди.
Грицан поспішно вийняв записничок.
— Насамперед — ми згодні на перемир’я, але інші умови: перше, — генерал почав загинати пальці,— Галицька Армія має повну автономію — устрій, склад, мову, прапор, герб, гімн та інше. Галицька Армія не буде вжита проти Петлюри. Корпус Коновальця належить Галицькій Армії. Галицька Армія переводиться на територію, вільну від пошестей, і їй надається кількамісячний перепочинок, матеріальне забезпечення, допомога хворим. Для поповнення Галицької Армії будуть вжиті заходи щодо спровадження до неї полонених галичан-українців з Італії, а також галицької бригади з Чехії, котра перейшла на її територію під час польського наступу нинішньої весни. Далі. Диктатор має повну суверенність над армією, а сам він і його уряд перебираються в Одесу, де йому буде надана можливість зав’язати вільні зносини з Європою. Щодо денікінського командування, то в Галицьку Армію мають бути призначені денікінські офіцери не як контрольні органи, а як особи для вирішення на місці спірних питань. — Тарнавський задумався. — Здається, все. Пане Шаманек, маєте щось додати?
— Ні-ні! — затрусив головою полковник.
— В такому разі, панове старшини, вже вирушайте, і зичу вам щасливої дороги, — Тарнавський підвівся й потиснув кожному руку. — Лишень проводьте гнучку політику.
— Спробуємо, — сказав Ярослав.
І трійка — Грицан, Лисняк та Левицький — покинула штаб, — надворі лив надокучливий холодний дощ.
Цього разу фронт перейшли без будь-яких ускладнень, хоча добралися у Зятківці лише наступного дня. Слащов зустрів їх як добрих знайомих, привітно й зичливо. І відразу почалися переговори. Слащов відрекомендував своїх представників:
— Полковник Дуб’яго — глава, Коновалов і Саборський, — генерал не тикав на кожного пальцем, а лиш кивав головою.
— Дуже приємно, — сказав Грицан і в свою чергу назвав себе та своїх побратимів, анітрохи не ніяковіючи, що представники Галицької Армії були чином нижче.
— Дозвольте, господа, — першим заговорив Коновалов. Заговорив і вразив галичан; з одвертим чолом і ясним поглядом, бувалий, він звертався чистою українською мовою. — В інтересі обох армій якнайскоріше покінчити безсмислиці. Я зачитаю наш проект і надіюся, що ви цей протокол з деякими формальностями підпишете і вже нині принесете своїй армії фізичний та моральний відпочинок.
Не питаючи ні в кого згоди, він почав читати. Ярослав був приголомшений таким крутим поворотом, але поволі заспокоювався: те, що пропонувала денікінська сторона, багато в чому збігалося з тим, чого вимагав Тарнавський. Коли Коновалов закінчив, Дуб’яго спитав:
— Чи погоджуєтесь?
— Передай, Ярославе, умови Начальної команди, — підказав Лисняк.
— Загалом погоджуємося, але прошу вислухати і нас, — облизавши губи, Грицан вийняв записничок.
Переговори тривали кілька годин. Були жаркі дискусії, раз навіть денікінські полковники покинули вагон-салон, де вони велися, але перегодя знову сіли за спільний стіл, і врешті-решт був вироблений остаточний документ: