Другою значною подією було в цей день те, що Національна Рада створила тимчасовий — до Установчих зборів — Державний Секретаріат: доктор Кость Левицький — прем’єр і фінансові справи; доктор Василь Панейко — закордонні справи; доктор Ізидор Голубович — судові справи, полковник Дмитро Вітовський — військові справи…
Що ж, я радий за Дмитра, — думав Грицан, — і що дали портфель державного секретаря, і що присвоїли чин полковника — він того заслужив більш, ніж, може, кожен з нас.
Ярослав заворушився, і Оксана розбудилась. Він пригорнув її — таку тепленьку, таку маленьку, милу й дорогу, на нинішній день — справжнє його багатство.
— Будемо вставати, час… на роботу, — він усміхнувся; Оксана вже два дні працювала в харчевні на Вірменській.
— Що ж ми будемо їсти? — заклопоталася.
— Каву з булкою — і досить.
— Зараз я пригрію.
Тільки вона сповзла з тапчана, як у двері постукали. На мить Оксана затнулася, а далі сміливо пішла відчиняти — перед порогом стояв той же вістовий, що й першого листопада, коли вона перелякалася, що прийшов Адам.
— Пана Грицана викликають у Генеральну команду, — ввічливо привітавшись, рівним голосом сказав стрілець.
— Він готовий. Вже йде.
Ярослав усе чув і моментально схопився на ноги. Невже за ті кілька годин, що він проспав, сталася якась оказія? Що ж, час скрушний — всього можна чекати.
Проковтнувши наспіх сніданок — ячмінна кава і черства чорна подоба булки, — Грицан та Оксана почимчикували навпростець, через Ринок, в напрямку Народного дому; вона — в свою харчевню, він — до Генеральної команди. Ярослав передусім розшукав Поточняка.
— Що трапилось, чого ви так нагально мене зазвали?
— Вітовський військову раду збирає,— Анатоль був напрочуд жвавий, лице горіло юністю; Ярослав дивувався і заздрив: здається, двожильний. — А поки що познайомся. Я взяв копію. Нині Національна Рада повинна схвалити цей проект. — І простягнув машинописний текст.
Грицан мовчки читав:
«Тимчасовий основний закон
про державну самостійність земель бувшої Австро-Угорської монархії.
Артикул І. Назва. Держава, проголошена на підставі права самовизначення народів Українською Національною Радою у Львові дня 19 жовтня 1918 р., обнімаюча землі бувшої Австро-Угорської монархії, заселені переважно українцями, має назву: Західно-Українська Народна Республіка.
Артикул II. Границі. Простір Західно-Української Народної Республіки покривається з українською суцільною етнографічною областю в межах бувшої Австро-Угорської монархії, то є з українською бувших австрійських коронних країв Галичини з Володимерією і Буковини та з українськими частинами бувших угорських столиць комітатів Спис, Шариш, Земплин, Уг, Берег, Уточа і Мармарош, як вона означена на етнографічній карті австрійського монарха Карла барона Черніга.
Артикул ІІІ. Державна суверенність. Герб — золотий лев на синьому полі, повернутий вправо. Прапор — синьо-жовтий».
— Ну як? — Анатоль заіскрив очима.
— Що ж, маємо державу з республіканським устроєм, — без особливих емоцій відповів Грицан. — ЗУНР.
— Вибори до Установчих зборів призначено на двадцять друге — двадцять шосте листопада.
— Ти думаєш, у теперішній ситуації це можливо? — засумнівався Грицан, потягнувшись до кишені за сигаретою.
XXIV
Не військову раду, як казав Поточняк Грицанові, скликав Дмитро Вітовський, а засідання Секретаріату військових справ, заздалегідь підібравши собі співробітників, — кілька днів відпочинку, і втому його наче рукою зняло: Вітовський почувався доволі бадьоро, голова свіжа, жести вивірені, тож і відкрив засідання впевнено, твердим своїм голосом. Спершу зачитав склад Секретаріату, — були тут і прізвища Грицана, Поточняка та Боговика, — потому запропонував перейменувати Генеральну команду в Начальну команду — щось на зразок Генерального штабу майбутнього регулярного українського війська, яке тепер носитиме назву «Українська Галицька Армія» — УГА. З ним усі погодилися, і Вітовський сказав: