Вона була дуже бліда, погляд її великих широко розплющених чорних очей залишався нерухомим. Її знудьгований вигляд був дивним для жінки, що вийшла заміж місяць тому.
Легкими кивками голови й кокетливою усмішкою відповідала вона на поклони люду поблизу портика і, приховуючи під милою усмішкою позіхання, потисла руки двом чепурунам — Ельвію Медулію й Децію Цидицію. Це були дві тіні Валерії, що невідступно слідували за нею. Звичайно, вони нікому не побажали поступитися честю допомогти їй увійти в лектику Сівши в неї, Валерія засмикнула фіранки й знаком наказала рабам рушати.
Коли юрба шанувальників залишилася позаду, Валерія зітхнула з полегшенням і, поправивши вуаль, роззирнулася навсібіч, оглядаючи сумним поглядом то мокру бруківку, то дощове сіре небо.
Спартак стояв із Кріксом за юрбою патриціїв. Він побачив красуню, що піднімалася в лектику, і одразу впізнав у ній пані своєї сестри. Його охопило якесь незрозуміле хвилювання. Штовхнувши ліктем товариша, він шепнув йому на вухо:
— Подивися, адже це Валерія, дружина Сулли!
— Яка вона гарна! Клянуся священним гаєм Арелати, вона вродливіша за Венеру!
У цей момент лектика колишнього щасливого диктатора порівнялася з ними і погляд Валерії затримався на Спартакові.
Вона відчула якийсь раптовий поштовх, як від електричного струму, і вийшла із задуми, її обличчя залив легкий рум'янець, і вона спрямувала на Спартака чорні блискучі очі. Коли лектику вже пронесли повз двох смиренних гладіаторів, Валерія розсунула фіранки й, висунувши голову, ще раз подивилася на фракійця.
— Ну й ну! — крикнув Крікс, помітивши беззаперечні знаки благовоління матрони до його щасливого товариша. — Любий Спартаку, богиня Фортуна — примхлива й норовлива жінка, але ти упіймав її за косу!.. Тримай її міцно, тримай, бо вона ще надумає втекти, то нехай хоч щось залишить у твоїх руках. — Ці слова він додав, коли повернувся до Спартака й помітив, що той виглядає схвильованим.
Та Спартак швидко опанував себе. І з невимушеною усмішкою відповів:
— Замовкни, безумцю! Що ти там базікаєш про Фортуну? Клянуся палицею Геркулеса, ти бачиш не більше будь-якого андабата!
І, щоб припинити цю розмову, колишній гладіатор підійшов до Катиліни й тихо запитав:
— Чи приходити мені сьогодні ввечері до твого будинку Катиліно?
Обернувшись до нього, той відповів:
— Звичайно. Але не говори «сьогодні ввечері», — адже вже темніє: скажи «до швидкого побачення».
Вклонившись патрицію, Спартак вийшов, сказавши:
— До швидкого побачення.
Він підійшов до Крікса й щось прошепотів йому на вухо, той кілька разів ствердно кивнув головою. Потім вони мовчки пішли дорогою, що вела до Форуму й до Священної вулиці.
Прямуючи Священною вулицею до Палатина, Спартак і Крікс раптом побачили вишукано вбрану молоду жінку, що йшла з літньою рабинею. За ними ішов педисеквій. Вона з'явилася з того боку, звідки йшли гладіатори.
Жінка ця була дуже гарна на вроду: руде волосся, білосніжний колір обличчя, неймовірні великі очі кольору морської хвилі. Крікс був вражений і, зупинившись, промовив:
— Клянуся Гезом, оце красуня!
Спартак, сумний і стурбований, підняв опущену голову й подивився на дівчину. Та, не звертаючи уваги на захоплені вигуки Крікса, зупинила свій погляд на фракійцеві та звернулась до нього грецькою:
— Нехай благословлять тебе боги, Спартаку!
— Щиро дякую тобі, — зніяковівши, відповів Спартак. — Дякую тобі, дівчино, і хай буде милостива до тебе Венера Гнидська!
Наблизившись до Спартака, дівчина прошепотіла:
— Світло й воля, доблесний Спартаку!
Фракієць здригнувся, здивовано подивився на дівчину і, насупивши брови, відповів з явною недовірою:
— Не розумію, що означає твій жарт, красуне.
— Це не жарт, і ти даремно прикидаєшся. Це пароль пригноблених. Я куртизанка Евтибіда, що була рабинею, грекиня, — адже і я також належу до пригноблених… — І з чарівною усмішкою взявши кремезну долоню Спартака, вона лагідно потисла її своєю маленькою, ніжною ручкою.
Гладіатор, здригнувшись, прошепотів:
— Вона вимовила пароль, вона знає таємний пароль…
Хвилину він мовчки дивився на дівчину.
— Отже, хай бережуть тебе боги! — сказав він.