Діана, забавляючись, передала мені сигарету. Я обережно вдихнув і примудрився не задихнутися. Вона взяла сигарету назад.
- Не захоплюйся.
- Тайлер, - сказав Джейсон, - ти знаєш що-небудь про зірки?
Я ковтнув повні легені холодного, чистого повітря.
- Звичайно, я їх запалюю.
- Я маю на увазі не те, що ти дізнаєшся з читання книг у м’якій обкладинці. Чи можеш ти назвати яку-небудь зірку?
Я почервонів, але сподівався, що вже було досить темно, і він не побачить.
- Арктур, - сказав я. - Альфа Центавра. Сіріус. Полярна…
- Яку саме з них, - запитав Джейсон, - де рідний дім клінгонів?
- Не будь скупим, - сказала Діана.
Близнюки були занадто розумні. Я не пас задніх, але вони були з не з моєї ліги, і ми всі це розуміли. Вони вчилися у школі для обдарованих дітей; а я їздив автобусом в державну школу. Це була одна з декількох очевидних відмінностей між нами. Вони жили у Великому Будинку, я жив з мамою в окремому будиночку на східній стороні садиби Лайтонів; їхні батьки робили кар’єру, моя мати прибирала у їхньому будинку. Якимось чином нам вдавалося визнавати ці відмінності, не роблячи з цього великої проблеми.
- Добре, - сказав Джейсон, - ти можеш вказати Полярну зірку?
Полярна, чи Північна зірка. Я читав книжки про рабство та громадянські війни. Там утікачі-раби співали пісню:
Коли сонце повертається
і летять перші перепелині зграйки,
Дотримуйся шляху, який вказує Гарбуз.
Старий чекає, щоб відвести тебе на свободу
Якщо ти підеш по шляху гарбуза.
“Коли сонце повертається”, - означало після зимового сонцестояння. Перепели зимують на півдні. Гарбузом була Велика Ведмедиця, хвіст гарбуза вказував на Полярну зірку, на північ, у напрямку свободи: я знайшов Ведмедицю і махнув рукою, сподіваючись, що зробив це у потрібному напрямку.
- Бачиш? - Сказала Діана Джейсону, ніби я поставив крапку в якійсь суперечці, якою вони так і не поділилися зі мною.
- Непогано, - припустив Джейсон. - Ти знаєш, що таке комета?
- Так.
- Хочеш побачити одну з них?
Я кивнув і простягнувся поруч з ним, як і раніше дегустуючи на губах їдкий присмак від сигарети Діани. Джейсон показав мені, як поставити лікті на землі, тоді дозволив підвести бінокль до очей і показав, як налаштувати фокус, поки зірки не стали розмитими овалами, а потім вкололи мої очі, їх було набагато більше, ніж я міг побачити неозброєним оком. Я поводив біноклем, поки не знайшов, або скоріше здогадався, що знайшов місце, до якого направив мене Джейсон: крихітний вузол, фосфоресціюючий на нещадно чорному небі.
- Комети.. - почав Джейсон.
- Я знаю. Комети свого роду курні сніжки, що падають на сонце.
- Можна сказати і так. - Він говорив презирливо. - Ти знаєш, звідки прилітають комети, Тайлер? Вони прилітають із зовнішньої частини Сонячної системи, зі свого роду крижаного гало навколо Сонця, яке простягається далі орбіти Плутона, на півдорозі до найближчої зірки. Там холодніше, ніж ти можеш собі уявити.
Я кивнув, мені було трохи незручно. Я начитався досить фантастики, щоб зрозуміти істинну, невимовну глибину нічного неба. Це було те, про що я іноді любив думати, що таке може бути, але вночі, коли будинок був тихий, - це трохи лякало.
Джейсон спитав:
- Діано? А ти хочеш подивитися?
- А я повинна?
- Ні, звичайно не повинна. Ти можеш сидіти там і забивати димом легені і слину, якщо віддаєш цьому перевагу.
- Розумник. - Вона погасила сигарету об траву і простягнула руку. Я передав їй бінокль.
- Тільки будь обережна з ним. - Джейс уже був закоханий в бінокль. Він ще досі пах пакувальним ароматом і стирольною піною для укладки.
Вона підправила фокус і подивилася вгору. Помовчала якийсь час. А тоді сказала:
- Знаєте, що я бачу, коли я використовую цю річ, щоб дивитися на зірки?
- Що?
- Ті ж самі зірки.
- Включи свою уяву. - Джейс говорив, щиро дратуючись.
- Якщо я буду використовувати свою уяву, навіщо мені потрібен бінокль?
- Я маю на увазі, подумай про те, що ти бачиш.
- Ох, - сказала вона. Тоді знову. - Ох. О! Джейсон, я бачу…
- Що?
- Я думаю, що… так… це Бог! І в нього довга біла борода! І він тримає табличку! І тамнаписано … “Джейсон відстій!”
- Дуже смішно. Відай бінокль мені, якщо не знаєш, як ним користуватися.
Він простягнув руку, але вона проігнорувала його. Тоді випросталася і спрямувала бінокль на вікна Великого Будинку.
Вечірка почалася в кінці дня. Моя мати сказала мені якось, що у Лайтонів були дорогі вечірки для корпоративних босів, але вона як правило все гіперболізувала, так що сміливо можна було вважати, що гості були нижче на щабель або два. Більшість їхніх гостей, як казав Джейсон, були з аерокосмічної галузі, кілька політиків і співробітники. Не старе Вашингтонське суспільство, але добре інформовані новачки, з’єднані із західними країнами та оборонною промисловостю. Ед Лайтон, батько Діани і Джейсона, влаштовував такі вечірки кожні три або чотири місяці.