На кінцях Вельзевулових пазурів спалахнули іскри.
— Ангел би його взяв! Мені потрібна інформація про те дівчисько!
Комп’ютерний геній самовдоволено всміхнувся:
— Без проблем, Вельзевуле-сан. Я возз’єднаю його.
Комп’ютери для пекельного Номера Два були справжньою загадкою, на кшталт перетворення.
— Возз’єднаєш?
Миїші гидко всміхнувся:
— На землі мої методи було, так би мовити, заборонено, через професійну етику. А тут…
Він міг не продовжувати. На права людини в Пеклі мало зважали. Миїші витяг зі своєї чарівної скриньки якусь бридоту — щось на зразок моніторчика на металевій ніжці. Без жодних вагань комп’ютерний геній застромив пристрій у драглі Ригаччиного мозку.
Вельзевул здригнувся. Миїші — ще той покидьок. Доктор Франкенштейн проти нього — пластун-початківець.
— Мозковий шпичак. Я люблю цю цяцянку. Мозкові електричні імпульси і є джерелом енергії. Оригінально, я б сказав.
— Авжеж, — погодився Вельзевул, зомліваючи.
Миїші витяг дистанційку з кишені свого дизайнерського костюма, обтираючи об шовк поналипалий мозок.
— Зараз подивимося, що цей кент бачив.
Крихітний екран увімкнувся, і обидва демони побачили, як вони вирячуються на самих себе — так, як їх бачив Ригачка. Обтяжливе враження. Від такого могла й голова розболітись.
— Що робиш, неодупо?
Миїші прикусив спідню губу, щоб не бовкнути чогось у відповідь. Вельзевул розмірковував.
Треба простежити за цим комп’ютерним генієм. Зазнається.
— Я перекручу.
Зображення зрушило з місця і поїхало в зворотному напрямі. Ригачка спускався тунелем і знову був живий. У спогадах, звичайно.
— Стоп. Покажи.
Ригачка знову шкірився на пенсіонера, якого долали корчі.
— Мені подобається цей хлопчина, — мовив Миїші. — Самородок.
— Чорнороб, — пирхнув Вельзевул, як завжди, удавано. — Окей, зупини.
Миїші затарабанив по клавіатурі, і картинка спогадів застигла. Зображення мигтіло. Меґ Фінн стурбовано схилилася над тілом пораненого.
— Ага! — вигукнув Вельзевул. — Вона захищала цього старого. Ось що дозволило їй утекти. Які шанси? Мільйон до одного.
Миїші хутенько порахував на калькуляторі.
— Вісімдесят сім мільйонів до одного, точніше, — виправив він; слова улесливо злітали з його вуст.
Вельзевул порахував до десяти. Треба мати святе терпіння, щоб витримувати таких нахаб. А він не був святим. Номер Два загрозливо наставив вила на комп’ютерника.
— Цей цофнутий у такому стані мені ні до чого, так само як і ти, коли не можеш його полагодити.
Миїші безтурботно скалив зуби:
— Без проблем, Вельзевуле-сан. Я встановлю віртуальну голограму-підказку і апґрейдну його зі ступорного на, скажімо… скотський. Перепрошую за каламбур.
— А на пекельний?
— Неможливо. Не з його черепом. Дуже зрідка який казанок придатний до справжнього зла й може зреалізувати всю свою вдачу. Ось цей примірник спроможеться лише на урвиголову, не більше.
— Отже, робимо скотського.
Миїші заклацав манікюром по клавіатурі.
— Вкупі з собачими генами з цього пацика вийде справжній автомат. Коли він піде на діло, то не спиниться, аж доки завдання не буде виконане або вичерпаються життєві сили.
Миїші натиснув на кнопку “Пуск”, і Ригаччине тіло стало судомити: мозковим шпичаком побігли байти інформації.
— До чого такий поспіх, не розумію? Що ви приготували для цього фраєра?
— Це мій новий Ловець душ. — Вельзевулові очі палали. — Він повернеться на землю і знайде нам душу.
Миїші почухав свою еспаньйолку — міні-версію сатанинської борідки.
— У такому разі я надав би йому товарного вигляду. Кілька кубічних сантиметрів водного розчину в кору головного мозку — і він… воно бігатиме краще, ніж дитина.
— Воно? — перепитав Вельзевул. — Ти не можеш прибрати з нього пса?
— Ні, Вельзевуле-сан. Мейнфрейм дуже пошкоджено.
— Мейнфрейм? — Вельзевул був певен, що Миїші вживає комп’ютерні терміни лише для того, щоб його спантеличити. І, звичайно, мав рацію.
— Мейнфрейм, мозок тобто. Це те саме, що відокремити сіль від цукру ложкою, — мовив Миїші поблажливо.
— Коли він буде готовий?
Миїші недбало здвигнув плечима:
— За день чи два.
Такого зухвальства Вельзевулові було по самісінькі вінця. Він, звичайно, не міг знищити Миїшину душу, але всипати нахабі перцю не штука.
Вельзевул зібрав чималенький розряд на вилах і випустив у Миїшин зад. Апґрейднутий юзер підскочив так високо, як мало хто з олімпійців.